знайшовши, приніс до холодноярського штабу. До них доробили в штабі посвідку, що я служив добровольцем у Червоній армії та в наслідку контузії «петлюровською»[147] ґранатою звільнений лікарською комісією як нездібний до чинної військової служби.
Начміл поклав на заяві резолюцію, що «товарищ» В. Сім’янців зачислюється старшим міліціонером по сільському району. На другий день наше приняття[148] на службу до міліції було оформлене в наказі.
Приступаю до праці. Розглядаю заяви про крадежі та бійки з сіл, які вже признавали «советскую власть». Висилаю на розсліджування міліціонерів, часом виїжджаю сам.
«Заприятелював» з матросом – волвоєнкомом. Голова ревкому Вишневецький відносився до нас усіх дуже добре, задоволений, що має міліцію «з правдивих большевиківукраїнців». В розмовах жалкував все, що до цього часу не прибула до Кам’янки ЧК та що наразі приходиться утримуватись від розправи над місцевою інтеліґенцією – «наскрізь петлюровською», – яка настроює на свій дух міщан, селян та робітників цукроварні. (Боявся бунту при переведенні арештів.)
Одного дня вся міліція вийшла на стацію робити облаву на спекулянтів. Розминалося якраз два потяги – київський та одеський.
Попід вагони[149] суєтливо бігав жидок – уповноважнений ОДТЧК, чіпляючися до жінок та селян з тлумками.[150] Грубші спекулянти, які везли більшу кількість соли, були в військовій формі, із зброєю, мали документи від різних большевицьких установ. Беремося головним чином до них. Чорнота, стоячи на плятформі з червоною пов’язкою «помнач волостной рабоче-крестьянской милиции» на рукаві, розпоряджається.
Вантажні ваґони набиті народом. Люди з тлумками обліпили дахи ваґонів, буфери, східці. В одному ваґоні, повному мішків із сіллю, – дві «панни» і сім озброєних матросів, які нікого досередини не пускають.
Брати Коцури (Свирид посередині; 1917–1920 рр.). Копію люб'язно надав Олександр Солодар.
Коли дійшла черга перевіряти цей ваґон, на дверях став кремезний матрос у формі, з револьвером в руці.
– Давай, давай дальше! Тут не пройдет номер – матросы едут!
«Старший міліціонер міського району» Йосип Оробко шарпнув двері.
– Винось мішки на плятформу!
Почувши такий наказ, «братішки», вхопивши револьвери та ґранати, вискочили з вагону.
Что?! Кого?! Да мы вас, так вашу растак… крысы тыловые! Кто за советскую власть кровь проливал?!
Чорнота підняв руку з револьвером.
– Взять на мушку!
Кільканадцять рушниць уставилося матросам в очі і груди.
– Сволота контрреволюційна! З бандитами боротися вас нема, спекулянти прокляті! Здать зброю, а то переб’єм, як собак!
Один матрос шарпнувся через лаву.
Я, братишки, сейчас телеграмму дам товарищу Троцкому! Мы октябрьскую революцию завоевали!!!
Та діставши від Оробка кольбою по голові, покотився на землю. Побачивши, що жарти погані,