Тетяна Брукс

Ожеледиця


Скачать книгу

p>

      – Антон? Ти що тут робиш так пізно?

      Огрядна жінка, вік якої явно підбирався до п’ятдесяти, спускалася сходами від спалень, що розміщувалися на другому поверсі. Було пізно – пів на дванадцяту ночі. Жінка була одягнена у довгий шовковий халат, на її обличчі лисніла неакуратно накладена зеленувата маска – Алла Володимирівна Шмідт намагалася боротися з віком.

      – Аліна… Тут Аліна… Вона… мертва.

      Хлопець відірвався від столу, на який спирався, щоб не впасти, і здивовано поглянув на свою руку – та була у крові. Лише тепер він подумав, що його, звичайно ж, запідозрять у вбивстві своєї нареченої. А як інакше? Ось вона лежить перед ним, кров усе ще витікає з рани на скроні, і в кімнаті, крім нього, нікого немає.

      – Щ-щ-о-о? Щ-щ-о-о з Аліною? – грізно зашипіла на нього та, що мала стати його тещею.

      Антон опам’ятався і, не сказавши ні слова, рвонув з дому. Уже вилетівши за двері, побачив, як віддаляються вогні легкової машини, на які ледь звернув увагу, і почув крик, який більше скидався на злісне виття пораненого звіра: «Вбивця-а-а-а!..»

      Він помчав вулицею. Важка куртка, яку він так і не застебнув, розвівалася в повітрі і заважала бігти. Був грудень, холодно і слизько. Кілька разів він ледь не впав у мокре снігове місиво під ногами. Такі ж напіврозталі снігові пластівці падали йому на голову. Гаряче тіло тут-таки перетворювало сніг на воду, котра холодними потічками стікала за комір на спину і відразу ставала гарячою. Та ні холоду, ні вологи він не відчував – мчав світ за очі, і ноги самі привели цього летючого ангела, що несе звістку про смерть, до його друга Лаврентія, з яким він ще зі шкільних років ділив бутерброди, парту і все хлоп’ячі секрети.

      Непередбачене народження Лаврентія Ботана

      Від самого дитинства Антон був єдиною світлою плямкою у спогадах маленького Лавруші. У хлопчика нічого не було, крім його екстравагантного імені і ще більш екстравагантного прізвища. Він був майже сирота. Виховувала його старіюча тітка мами – жінка хоч і добра, але якась до всього байдужа.

      Ольга Миколаївна була відомою актрисою і обзаводитися дітьми не мала часу. Творчість і гастрольне артистичне життя ніяк не сприяли обзаведенню сім’єю, та й взагалі Ольга більше всього на світі цінувала свою свободу. Зв’язати своє життя шлюбними узами вона наважилася лише років у тридцяти п’ять, коли зустріла шістдесятирічного голлівудського красеня Джорджа Скотта і дійшла висновку, що він вже досить старий для того, щоб хотіти, а тим більше мати дітей.

      Джордж зустрів Ольгу, приїхавши в Україну з концертом, і вже не зміг її забути. Оформивши всі належні документи для весілля і в’їзду в країну, він зробив українській зірці пропозицію, і та її прийняла. Зіграли весілля.

      Коли приблизно через півроку спільного життя у Ольги припинилися місячні, вона вирішила, що то клімакс. Особливого значення змінам не надала, подумала тільки: «Ну, і прекрасно: не треба більше возитися з прокладками і всіма цими неприємними обов’язками, якими нас покарав Господь Бог. І за що він нас так? Подумаєш, з’їла Єва те чортове яблуко, пізнала те, що не належить! А хто взагалі вирішив, що вона повинна знати, а що ні? Та й коли то все було!? А якщо вже зовсім чесно, то що б ці чоловіки взагалі робили без нашого жіночого знання, якщо вони не можуть навіть запам’ятати, в якому ящику комода лежать їх шкарпетки, а в якому труси».

      Місяці через чотири «клімакс» заворушився. Ольга Володимирівна не на жарт занепокоїлася й пішла до гінеколога.

      – У вас вісімнадцять тижнів вагітності, – байдуже прокоментувала ситуацію молода, стильна лікарка, від якої пахло парфумами «Шанель № 5».

      – Як? – трусики Ольги Володимирівни завмерли в руках на півшляху до мети.

      – Ну, я підозрюю, що таким же чином, як вагітніють жінки усього світу, – спробувала гуморнути гінеколог, хрустячи білосніжним халатиком.

      – Мені вже скоро сорок років, а чоловіку – шістдесят! Цього просто не може бути!

      – Заздрю я вам, Ольго Володимирівно! Шістдесят років – і все ще здатний зачати дитину. От молодець!

      – Що значить молодець? Не треба мені ніякої дитини! Дайте направлення на аборт.

      – Ні, – відрізала лікарка і подивилася на Ольгу поверх своїх стильних окулярів, які носила, схоже, лише як аксесуар.

      – Що значить «ні»?

      – А те і значить! По-перше, вже пізно – дитинка ворушиться, а по-друге, вам не можна робити аборт, бо у вас фіброміома. До речі, вагітність, можливо, вирішить цю проблему, такі випадки бувають.

      – Яка ще фіброміома? Це що, рак? Але я не хочу!

      – У вас же немає дітей, чи не так? – зашелестів халатик, коли його господиня, делікатно уникаючи небезпечної теми, сідала за стіл.

      – Ні, але…

      – Як би там не було, я не візьму на себе відповідальність. Більше того, настійливо рекомендую вам народити!

      Так на світ з’явився Лавруша, як символ лаврового вінка – успішного завершення творчої діяльності знаменитої актриси Ольги Ботан. Прізвище йому дали мамине, оскільки батькове Скотт українською