водій. І не тому, що він був гарний, хоча це теж дуже важливо, а тому, що був зосереджений та серйозний. Ну такий вже серйозний, аж сміх розбирав! Він вів свій автобус так, немов був десь у космосі, і від нього одного залежало щось таке важливе і секретне. Його брови були похмуро зведені, а він сам прямо вгризався у кермо. Обличчя смішне, бо ця, аж надмірна, зосередженість додавала йому кумедності.
– Ой, ой! Як він у те кермо вдавився! – нарешті помітила цього водія і Віка, і почала з нього кепкувати. – Ось, ось, дивись, як вправно! Молодець! Ось так! Ось так!
Це було смішно. Кожен його рух супроводжувався Вікиною реплікою. Ліна посміхнулась і почала невідривно спостерігати за ним. Водій їй сподобався, і чомусь дуже закортіло, щоб хлопець посміхнувся, подивився на них і засяяв посмішкою у відповідь. І той наче прочитав її думки. Він глянув на них раз. Подивився і відвів очі. Глянув удруге. Затримав на Ліні свій погляд, і куточки його губ почали розтягуватися. Ліна сяяла, мов сонце. Її посмішка була доброю і веселою. Їй здалося, що вона йому сподобалась. Можливо, так воно і було. Водій відвів очі. Його обличчя просвітліло і вже не було таким кумедним. Він глянув на них, веселих, усміхнених, втретє і не витримав. Він не витримав, бо просто не міг не посміхнутись їм у відповідь. Просто не міг.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.