Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні. Олена Федорова

мерії.

      – У нас – справжня революція! Деякі навіть плакати малюють. Завтра йдемо страйкувати під мерію, – інформував сусіда Орест.

      – Слухай, а це – відмінний привід! – пробурмотів собі під ніс щось незрозуміле Демчин.

      Наступного дня всі медики зібралися під вікном мера. Профспілковий бос почав мітинг, медики звернулися до охорони, щоб ті пропустили їх делегацію на прийом. Зрозуміло, що їм відповіли, що Тищенка ще немає, і нікого поки не пустять. Ясна річ, що з іншого боку будівлі був чорний хід, яким мер і скористався на цей раз.

      Буквально за кілька хвилин з'явилося міліційне оточення. Зі здивуванням

      і розчаруванням, закоханий Орест помітив серед ментів і Леру. Зустрівшись з ним поглядом, вона тужливо знизала плечима. Їм обом було жахливо зустрітися по різні сторони барикад.

      Пересічні громадяни, що проходили повз страйкарів, зупинялися аби дізнатись, в чому справа, і деякі теж приєднувалися до мітингувальників. Незабаром перед будівлею районної ради бушувала стихія, стояв шум і гамір. Але мер так і не зволив з'явитися перед людьми. Він послав підлеглого, аби той провів до нього головлікаря. І тепер Борисов умовляв Тищенка негайно виділити гроші для зарплати співробітникам.

      – Слухайте, у всіх є городи. Абияк перекрутяться. Де я візьму зараз фінанси?

      – Зі своєї кишені хоч би! – хотів обурено відповісти головлікар, але сказати вголос, звичайно, не посмів.