гул варварських труб… Ти що?
Еморі пирснув.
– Що таке, Еморі?
– Не зважай, продовжуй, Беатріс.
– Отой сон повторювався і повторювався: сади, що пишніли барвами, проти яких наш сад – просто ніщо, місяць, що безупинно гойдався, не блідий, як узимку, а золотіший за місяці літньої ночі.
– А зараз ти як почуваєшся, Беатріс?
– Загалом – краще, ніж будь-коли. Але ніхто не розуміє, Еморі! Я знаю, що не можу пояснити це тобі, але це так…
Еморі був зворушений. Він обійняв матір і легенько потерся об її плече.
– Бідолашна Беатріс, бідна моя Беатріс…
– Але ж розкажи мені про себе, Еморі! У тебе, мабуть, були жахливі два роки?
Еморі спочатку думав збрехати, але наважився говорити, як є.
– Ні, Беатріс. Я цікаво провів час. Я пристосувався до смаків довкілля, став буденним (він сам себе здивував цими словами, і уявив, як би витріщився Фроґґі).
– Беатріс! – раптово вигукнув він. – Знаєш, хочу поїхати вчитись в іншу школу. Всі в Міннеаполісі їдуть вчитись десь-інде.
На обличчі Беатріс з’явилось занепокоєння.
– Але ж тобі лише п’ятнадцять!
– Так, але всі їдуть кудись у п’ятнадцять, і я хочу, Беатріс.
Беатріс запропонувала відкласти цю розмову. Але через тиждень вона таки вшанувала його відповіддю:
– Еморі, я гадаю, що ти маєш вирішувати сам. Якщо ти так хочеш – можеш їхати.
– Справді?
– Скажімо, у Сент-Реджис у Коннектикуті.
Еморі відчув раптове піднесення.
– Усе вже домовлено, – продовжувала Беатріс. – Тобі варто поїхати. Я б воліла, щоб ти поїхав до Ітона, а потім у Оксфорд до Церкви Христа. Але зараз це виглядає малоймовірним. Наразі залишимо питання з університетом відкритим.
– А що ти будеш робити, Беатріс?
– Це лише Господь відає. Здається, моя доля – доживати віку в цій країні. Ні, я ані трохи не шкодую, що я американка, – більше того, жалкувати про це – то для дуже вульгарних осіб. Я відчуваю, – ні, я впевнена, – що ми – могутня, зростаюча нація, однак, – вона зітхнула, – я часом думаю, що життя моє мало б згаснути ближче до древньої, зрілої цивілізації, землі, де літня зелень змінюється осінніми багряними кольорами… Прикро, що ти не був за кордоном, але ти хлопець, і тобі, мабуть, краще дорослішати «під крилами білоголового орлана» – це правильний вираз?
Еморі кивнув. Вона б не оцінила його ідею щодо японської навали.
– Коли я зможу поїхати до школи?
– Наступного місяця. Тобі треба буде вирушити заздалегідь, щоб здати екзамени. Потім у тебе буде вільний тиждень. Синку, я хочу, щоб ти декого відвідав на Гудзоні.
– Кого саме?
– Монсеньйора Дарсі, Еморі. Він хоче побачитись із тобою. Він вчився в Гарроу, а потім у Єльському університеті, став католиком. Я хочу, щоб він побесідував з тобою – я відчуваю, це може стати тобі в нагоді. – Вона лагідно погладила його золотаво-каштанове волосся. – Мій любий