кожного з кольорів заломлюється під своїм унікальним кутом. Він також показав, що всі предмети набувають того ж кольору, що й промінь, який їх освітлює. І що кольорове світло не змінює кольору, скільки б разів воно не відбивалося чи не проходило крізь призму.
Усі ці результати, зокрема й початковий, можна легко пояснити, якщо біле світло насправді складається з набору різних кольорів, тут Ньютон мав рацію. Але їх не можна пояснити, якщо світло складається з різнокольорових частинок. Натомість біле світло складається з великої кількості хвиль різної довжини.
Утім, навіть попри все більшу популярність Ньютона та смерть його головного опонента Гука, опоненти Ісаака не збиралися складати зброю. Вони не здалися навіть після обрання Ньютона президентом Королівського наукового товариства 1703 року, ще за рік до того, як він опублікував результати своїх досліджень світла в епічній праці «Оптика». Натомість дебати про природу світла точилися ще понад століття.
Частиною проблеми з хвильовою картиною світла було запитання «Хвилею чого саме є світло?». І якщо воно дійсно є хвилею й оскільки всім відомим хвилям потрібне якесь середовище, то в якому середовищі воно поширюється? Ці запитання настільки бентежили прибічників хвильової теорії, що їм довелося навіть воскресити нову невидиму субстанцію, що пронизує весь простір, – ефір.
Розгадка цієї головоломки, як це часто буває, надійшла з абсолютно несподіваного куточка фізичного світу, сповненого іскрами та колесами, що обертаються.
Коли я став молодим професором в Єлі й мені виділили давній, проте велетенський кабінет, який мені пощастило зайняти після виходу на пенсію не менш давнього колеги, на стіні мене очікувала копія фотографії Майкла Фарадея, знятої 1861 року. Я зберігаю її досі.
Я не вірю в поклоніння героям, але якби вірив, Фарадей був би там, у пантеоні, серед найкращих. Не виключено, що з-поміж інших науковців дев’ятнадцятого століття саме він найбільшою мірою є автором технології, яка живить нашу сучасну цивілізацію. При цьому він мав дуже скромну формальну освіту й у віці 14 років став учнем палітурника. Пізніше у своїй кар’єрі, досягши світового визнання за наукові здобутки, він наполегливо тримався свого скромного походження, відмовившись від лицарства та двічі відхиливши пропозицію стати президентом Королівського наукового товариства. Пізніше він, посилаючись на етичні міркування, відмовився консультувати британський уряд на предмет виробництва хімічної зброї для застосування в Кримській війні. І впродовж більш ніж тридцяти років читав низку різдвяних лекцій у Королівському інституті, аби викликати в молоді захоплення наукою. Як можна його не любити?
Проте як би ми не захоплювалися людиною, для нашої оповіді має значення науковець. Своїх студентів я завжди навчаю першого наукового уроку Фарадея: плазуйте перед своїми професорами. У віці 20 років, відпрацювавши сім років учнем палітурника, Фарадей відвідав низку лекцій славетного фізика