і сироваткою правди водночас. Свого часу Володимир Павлович навіть був членом Спілки журналістів СРСР. Може тому, що він має незабруднене уявлення про журналістику, йому вкрай важко стикатись з тими, хто заплямовує цю професію. Каже, що якийсь час тому він отримав «опік» саме від такого спілкування і тому відмовляв будь-кому.
… оцінки Горбуліна не злі, вони – більш ніж зважені. Вони допомагають бачити за монументальними фігурами українських політиків лише вразливих людей, очищених від лушпиння їх власної міфотворчості. Переломлення авторських оцінок могли б принести чимало корисного [будь-якій] владі.
Є безліч тих, хто мріють узяти у нього інтерв’ю. Цьогоріч вперше за багатороків завіса розірвалась. Кажуть, що «довготерплячий краще за сміливого». Лана Самохвалова (Ярослава Олегівна Мищенко) чекала 10 років.
Напередодні презентації монографії «Світова гібридна війна: український фронт» вона нарешті отримала таку можливість.[6]
Лана Самохвалова: «Вашій статті “Великий сусід визначився. Що Україні робити далі?”, надрукованій у газеті «Дзеркало тижня» вісім років.[7] У згаданій статті Ви відкрито застерігали українську владу про можливий розвиток подій у Криму й на південному сході. На жаль, ваш прогноз здійснився зі 100-відсотковою точністю. І з захопленням АРК «зеленими чоловічками» – спецназом ГРУ, і з відвертою агресією Росії на Донбасі. Володимире Павловичу, чому так сталося? Були, мабуть, більш глибинні причини, ніж просто особиста безвідповідальність керівних осіб, які не зробили практичних висновків з аргументованих порад вашого інституту? Не запобігли тому, що згодом відбулося.»
Відповідь була невтішною: «Ще довго пожинатимемо наслідки системної та цілеспрямованої деградації державних інститутів».
«Скажіть, – питає Лана Самохвалова, – от Ви пишете, що Україні треба звикати жити в гібридному світі, а не тільки в умовах гібридної війни, що весь світ стає гібридним. Конкретизуйте, як це – “жити в гібридному світі”: що, починати брехати, не виконувати обіцянок, вдаватися до маніпуляцій?»
Практично не замислюючись, втім, як завжди, він відповів: «Якби я зараз сказав “наша сила в правді”, це б звучало гаслом? І все ж, якщо говорити щиро, то все-таки в правді наша сила».
Канонада і зброя
Є сукупність статей, які можна порівняти із потужною зброярнею: «П’ять сценаріїв для україно-російських відносин» (19 червня 2015 р.), «Чорна діра»: нескінченний тупик урегулювання» (28 серпня 2015 р.), «Чи є життя після Мінська?» (12 лютого 2016 р.), «Гібридна війна: все тільки починається…» (25 березня 2016 р.), «2017-й: далі буде…» (2 липня 2016 р.), «Хитромудра невизначеність нового світопорядку» (26 серпня 2016 р.), «Точка біфуркаціїї» (4 листопада 2016 р.). Кожне чергове число «Дзеркала тижня» чекали з німим питанням: «Що скаже Горбулін?».
З такою силою і так часто Горбулін раніше ніколи статті не писав. Він говорить, що коли писав «Гібридну війну як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу» (23 січня