домовилися називати біоплівкою, існує система транспортних каналів, якими проїжджають транзитні речовини, пасажиропотоки різних сигналів для імунної системи, баржі з гормонами і секреторними речовинами. Для наочного прикладу візьмемо біоплівку кишкових бактерій. Вона зберігає молекулярну і клітинну сталість, незважаючи на те що крізь неї протягом доби проходить до 10 л рідини, потоки шлункового соку з харчовим хімусом, ферменти підшлункової залози, жовчні секрети та ще багато всякого. У зворотному потоці рухаються муцини й транссудат із переробленим матеріалом для виведення за межі організму. Там така швидкість переміщення і чіткість організації потоків, що «Укравтодор» не просто нервово курить збоку, а доїдає третю пачку «Біломорканалу», прихованого з часів СРСР…
3. Матрикс та позаклітинна ДНК – пам’ять поколінь або «карма роду».
У кожної бактерії, яка живе в біоплівці, є своя ДНК, власні особливості та мутації, свої передані цією ж ДНК «блакитні очі» або «гнідий окрас». Але особисте – це тільки частка в колективному. Ми знаємо, що для формування біоплівки прабатьки, стародавні бактерії Адам і Єва, почали продукувати в зовнішнє середовище речовину з назвою позаклітинний матрикс – це такий каркас для подальшого існування колонії. У ньому зберігаються стратегічні запаси, так би мовити, засіки. У ньому ж проходять комунікативні канали. Саме матрикс і формує той самий дизайнерський затишок і рекламовану надійність у вигляді килимів, лінолеуму, металопластикових вікон, ортопедичних матраців буферного і захисного середовища всередині біоплівки.
Матрикс містить речовини з термопротекторами (кожній бактерії по натуральній дублянці!), кріопротекторними (на додачу до шуби всім по окремому кондиціонеру!) і ксеропротекторними (зволожувач біля кожного ліжка і бутильована вода для всіх бактерій-молодят!) властивостями.
Але найголовніше в матриксі НЕ євроремонт і двокамерний холодильник, а наявність окремої генетичної пам’яті – позаклітинної ДНК. Тобто плівка запам’ятовує сама себе і може завдяки цій ДНК відтворити себе знову. Ця ДНК несе в собі поведінковий код («карму роду») для всіх учасників біоплівки. Вона визначає особливості харчування, сексуальну та соціальну активність членів спільноти, їх взаємозв’язок із зовнішнім середовищем, і саме вона формує антибіотикорезистентність і захисну мінливість жителів мікробного співтовариства.
І якщо ми говоримо не про дружню біоплівку співмешканців жінки (лактопродукувальна флора в піхві), а про захворювання, що спричиняються плівковими бактеріями, то слід розуміти, що традиційна терапія, яку апробували на бактерії в лабораторії, ні чорта не працюватиме на тій же бактерії, якщо вона живе в співтоваристві з назвою біоплівка.
Яскравим прикладом такої «нечутливості» є неефективність препаратів із метронідазолом у лікуванні бактеріального вагінозу.
Тобто в кожної жінки в піхві не просто живе унікальний набір мікробного співтовариства – він ще й живе за своїми, окремо сформованими законами, які відтворити в лабораторній пробірці неможливо.