центр психічного здоров’я був відкритим лікувальним закладом, а не судовою лікарнею-в’язницею, однак Мілліган все одно мав деякі обмеження. Зокрема, він не мав права виходити з корпусу без дозволу доктора Кола. Програма лікування Біллі включала розвиток впевненості в собі та довіри між лікарем і пацієнтом, тому доктор Кол постійно збільшував ступінь його свободи. Спочатку йому дозволили виходити з приміщення лікарні у супроводі наглядача, потім – самостійно, під підпис у відповідному журналі, як і всім іншим пацієнтам. Скоро Мілліган міг насолоджуватися прогулянками територією лікарні.
Кілька місяців по тому Мілліган отримав дозвіл виходити в місто у супроводі двох наглядачів, щоб купити обладнання для малювання, внести отримані за картини гроші на банківський рахунок і зустрітися з новим адвокатом. Потім йому дозволили залишати територію клініки під наглядом лише однієї людини. Зрештою доктор Кол почав активну рольову терапію, що мала підготувати його до самостійних пересувань. Щоб уникнути непорозумінь щодо цього наступного кроку, доктор Кол повідомив про це директора клініки, місцевий поліцейський відділок та комісію з умовнодострокового звільнення.
Голова УДЗ Джон Шумейкер, на відміну від звичайної практики роботи з іншими достроково звільненими психічнохворими злочинцями, стежив за подальшим станом Міллігана та роботою його лікарів. Оскільки через рішення судді Флаверза йому не вдалося повторно ув’язнити Міллігана за порушення умов УДЗ, Шумейкер став чекати, поки його «вилікують» та випустять з-під опіки суду – тоді він зможе спробувати повернути його за ґрати ще на тринадцять років.
Мілліган почав виходити у місто. Якийсь час його подорожі проходили спокійно. Учитель пишався здатністю лишатися «злитим», і його важко було відрізнити від численних студентів Огайського університету. Такі успіхи в лікуванні переконали Джуді й Ґері, що Біллі здатен вести звичайне життя.
На жаль, на відміну від інших пацієнтів зі СМО, яких лікують в умовах приватності та під вигаданими іменами, Біллі Мілліган від моменту свого затримання став публічною особою. Його ім’я постійно звучало по телебаченню та в газетах. Після встановлення діагнозу він разом зі своїм лікарем став цікавий усьому світові. У центральному Огайо цей інтерес мав ворожий характер. Політики стали критикувати доктора Кола та адвокатів Міллігана. Ані лікар, ані пацієнт тоді ще не знали, яка буря на них насувається.
30 березня 1979 року в газеті «Колумбус Диспетч» вийшла перша стаття про Біллі та його терапевта.
«Диспетч» з’ясував, що Вільям Мілліган, ґвалтівник з множинною особистістю, якого минулого грудня перевели до Афінського центру психічного здоров’я, отримав дозвіл вільно й без нагляду пересуватися містом… Лікар Міллігана, девід Кол, повідомив журналістам «Диспетч», що Міллігану відтепер можна залишати територію клініки й виходити у Афіни…
Після