Паризький архітектор. Чарльз Белфор

такого. про вашого бісового єврея, – сказав Люсьєн, озираючись на всі боки й перевіряючи, чи не чує хтось їхньої розмови.

      – Чудово вас розумію.

      – А як же робітники, котрі будуватимуть схованку? Звідки вам знати, що вони не обмовляться?

      – Ці люди працюють на мене більше двадцяти років. Я довіряю їм, і ви теж можете.

      – А сусіди не зацікавляться, що відбувається, чому там такий гамір? Адже депортувати можуть усіх, якщо в будинку знайдуть єврея. А якщо вони почнуть щось підозрювати, повідомлять у гестапо?

      – Безперечно, ризик існує, та, якщо знадобиться, консьєржу добре заплатять за мовчання. Усі сусіди вдень на роботі, крім того, ваша знахідка є просто геніальною тому, що вона така проста і її втілення не заподіє багато шуму.

      – А як же власник будинку? Що, коли він дізнається?

      – Власник будинку – я, – відповів Мане.

      Після цих слів Люсьєн остаточно заспокоївся і сперся на спинку стільця. Тепер можна було перейти до обговорення фінансового боку питання.

      – Ви казали про дванадцять тисяч франків, – нагадав він.

      Мане вийняв із портфеля товсту книгу в твердій палітурці, поклав її на стіл і посунув до Люсьєна.

      – Ви любите читати, месьє Бернар? Це новела американського письменника Хемінгуея, дуже цікава річ, – сказав він із усмішкою.

      Люсьєн ніколи не читав нічого, крім журналів з архітектури. Та він ходив у кіно й бачив усі американські фільми, що було знято за видатними літературними творами, тому міг удавати, що читає книги.

      – О, Хемінгуей.

      Люсьєн пригадав, що у «Прощавай, зброє», що був знятий у 1932 році, головну роль виконував Гері Купер. Дуже гарний був фільм.

      Він поволі взяв книгу, поглянув на обкладинку й почав гортати сторінки. І раптом завмер, побачивши між аркушами банкноту.

      – Справді, здається, дуже цікаво. Прочитаю її перед сном.

      – Не сумніваюся, вам сподобається, – запевнив архітектора Мане.

      – До речі, чи я правильно зрозумів – вам треба звести ще одну будівлю фабрики для виконання нового замовлення? – спитав Люсьєн, не випускаючи книгу з рук.

      – Так, правильно. Чому б вам не прийти післязавтра до мене в офіс і не обговорити проект – скажімо, близько другої години? Я підготую перелік вимог. І візьміть ключі від апартаментів, адже вам треба буде повернутись туди, щоб зробити необхідні вимірювання для креслень.