Світлана Веренич

І це все, що я хотіла сказати про кохання


Скачать книгу

дівчина кивнула у бік крісла.

      – Ні, краще швиденько збирайся, посидимо де-небудь, мені треба з тобою поговорити.

      Жанна обдарувала мене таким поглядом, що я мимоволі розсміялася.

      – Посидимо? Я не можу… Георгій скоро повинен під’їхати, говори тут.

      – Тут не та обстановка, мені потрібна конфіденційність.

      – А як же Георгій?

      – Він уже великий хлопчик, знайде тебе он у тій кав’ярні навпроти.

      – А раптом він образиться?

      – Якщо він образиться, то значить – він заплішений дурень. А навіщо тобі заплішений дурень? – насправді мені хотілося сказати дещо інше, але кривдити Жабку перед важливою розмовою не можна, – зателефонуй йому, й пішли.

      У кав’ярні Жанна сиділа, як на голках, постійно витріщалася у вікно й навідріз відмовилася хоч щось замовити: раптом Георгій образиться, що вона тут бенкетує без нього. Він сьогодні сам призначив їй побачення – сам! І Жабка очікувала від нього рішучого чоловічого вчинку.

      Я не спізнилася, а це головне, мій моторошний сон зіграв свою роль. Баритися було не можна, у будь-яку хвилину міг з’явитися «кращий друг дитинства» мого Сергія й усе зіпсувати.

      – Ледве не забула, дай мені номер свого мобільного, а то так незручно дзвонити тобі на роботу.

      Жабка з готовністю продиктувала цифри, я, немов перевіряючи правильність номера, набрала їх на своєму мобільному. Заграв марш Мендельсона, дівчина радісно відбила, музика була співзвучна її надіям. А я заспокоїлася – тепер і вона зможе за необхідності зі мною зв’язатися.

      – Жанночко, – м’яко почала я, – мені зовсім випадково стали відомі деякі подробиці твоїх стосунків з Георгієм. Повір мені, зовсім випадково.

      Жанка підняла на мене стривожений погляд і почервоніла. Бідолашна! Вона ще здатна червоніти, спілкуючись із паскудником і негідником, вірніше, не спілкуючись, а ділячи з ним ложе.

      – Це правда, що ти чекаєш дитину?

      – Поки про це знає тільки Георгій, – непевно вимовила Жанна й довгим важким поглядом встромилася в мене: як я посміла торкнутися настільки інтимного в її житті!

      – Як бачиш, не тільки Георгій. Невже ти не знала, що чоловіки ще більші пліткарі, ніж ми? Я в цьому ще у школі переконалася, а в інституті й поготів.

      – Ти мене запросила, щоб…

      Я не дала їй домовити:

      – Ні, не щоб! Я хочу тебе попросити: не слухайся Георгія! Чуєш? Йому не потрібна дитина, але це його проблема.

      – З чого ти це взяла? Ми любимо одне одного…

      – Правда? Тоді я рада це чути! Давай поспоримо на шоколадку, що Георгій запропонує зробити аборт. Не будь дурною, не погоджуйся, не вір йому.

      – А чому я маю довіряти тобі?

      – Тому що я старша й тому втроє розумніша. А по-друге, я добре знаю Георгія. Якщо я помиляюся, подзвони мені завтра зранку і скажи, що я інтриганка й дурепа в квадраті. Домовилися?

      – Домовилися, – луною повторила Жанка.

      – І про що це ви домовилися? – пролунав