то я не виділявся нічим, не був ані високим, ані курдупелем, не товстим і не худим, від тата я успадкував подовгасте обличчя, оздоблене орлиним гострим носом, і сині очі, в яких тонули дівчата. Нам подобалося гуляти по різних закамарках, маленьких вуличках, де будиночки були сповиті дрімотою і диким виноградом, а підвіконня розквітали матіолами, настурціями і лінивими котами, що грілися на сонці, ловити запахи, які линули з вікон кухонь, і вгадувати, що там сьогодні буде на обід, але не любили ми цирку і зоопарку, навіть якщо він приїхав із самої Варшави; одного разу ми пішли й побачили в клітці орла, який сидів, скулившись та набурмосившись, на сухій галузці, очі його були такі сумні, що здавалося, він уже не живе, хоч і продовжував жити, але сенсу життя вже не бачив, тлів, як жаринка, і весь він був такий, мовби його затраскали білим вапном, весь був рябий, але то не було вапно, то горобці сідали зверху на клітку, яка не мала даху, а йно прути, і срали на нього, весело перецвірінькуючись і тріпочучи крилами, либонь, це заняття справляло їм неабияку приємність, а орел, змирившись зі своєю долею, лише кліпав своїми сумними очима і часом лише переступав з ноги на ногу. Коли ми дивились на нього, нам хотілося плакати, але ми не заплакали, а вночі прокралися в звіринець і тихенько відчинили клітку навстіж, та орел не рухався, тоді Ясь узяв палицю і штурхнув його, орел стрепенувся і подивився на нас, а Ясь далі штурхав, орел відступав на край гілки, аж поки зіскочив на діл, проте клітки не покидав. Може, у нього підрізані крила, сказав Йосько, а я відповів, що тоді ми його заберемо з собою. Та врешті Ясь таки вигнав орла з клітки, він зістрибнув на землю, роззирнувся, затріпотів крилами, мовби стріпуючи з себе усі ті горобині гівенця, і злетів у небо. Наступного дня усі газети повідомили новину, а відтак дирекція звіринця мусила найняти поважнішу охорону, замість того старого діда, який дрімав у будці при вході.
Коли я це пишу, за вікнами весна, у повітрі чується щось тривожне, і мені хочеться, аби ця весна не закінчувалася ніколи…
2
У 1988-му‚ коли Львів завирував мітингами і почали створюватися різні культурницькі товариства‚ Ярош раптом відчув у собі дух бунтарства і з головою кинувся у політику, але напередодні перших демократичних виборів до парламенту він помітив дивну і непередбачувану річ – переважна більшість кандидатів у депутати усіх рівнів були людьми недалекими‚ малоосвіченими‚ а часом і близькими до всесильного КГБ‚ який усюди мусив мати свої кадри. Насадив він їх і в середовищі демократів. Довкола найчільнішого проводиря руху за незалежність України закопошилися темні істоти з потойбічного світу‚ дивовижні покручі, заслані чекістами‚ яким залишалося тільки вчасно смикати за ниточки‚ що сягали у всі ділянки визвольного руху. Нагору вибилися різноманітні штурпаки‚ які у повсякденному житті не могли зв’язати докупи кількох розумних слів‚ зате, дірвавшись до трибуни, викидали гасла на голови зголоднілим за свободою масам. Оці всі недоучки‚