Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories. Артур Конан Дойл

а не заради грошей, Холмс ніколи не брався за розслідування пересічних, буденних справ, його завжди вабили лише такі випадки, в яких є щось надзвичайне, інколи навіть фантастичне.

      Особливо химерним видається мені справа добре відомої в Сарреї родини Ройлоттів із Сток-Морену. Ми з Холмсом як два парубки жили тоді поряд на Бейкер-стрит. Імовірно, я б і раніше опублікував цю історію, але дав слово честі тримати цю справу в таємниці та звільнився від нього лише місяць тому, після передчасної смерті тієї жінки, якій його дав. Мабуть, буде корисно викласти цю справу правдиво, бо поголос приписував смерть доктора Ґрімсбі Ройлотта ще жахливішим обставинам, ніж ті, які сталися насправді.

      Прокинувшись одного квітневого ранку 1883 року, я побачив, що біля мого ліжка стоїть Шерлок Холмс, одягнений не по-домашньому. Зазвичай він підіймався з ліжка пізно, але тепер годинник на каміні показував лише чверть на восьму. Я здивовано глипнув на нього і навіть із певним докором. Бо своїх звичок порушувати я не любив.

      – Перепрошую, що розбудив вас, Ватсоне, – зронив він. – Але такий уже сьогодні день. Розбудили пані Гадсон, вона – мене, а вже я – вас.

      – Що ж сталося? Пожежа?

      – Ні, клієнтка. Приїхала одна дівчина, страшенно схвильована і неодмінно хоче зустрітися зі мною. Чекає в приймальні. А вже якщо молода леді зважується такої ранньої пори мандрувати вулицями столиці та стягувати з ліжка незнайому людину, то, вочевидь, вона хоче повідомити щось дуже важливе. Справа може виявитися цікавою, і ви, звісно, зажадаєте почути цю історію з перших вуст. Тому я і вирішив надати вам цю честь.

      – Буду щасливий почути таку оповідку.

      Я не прагнув більшої насолоди, ніж товаришувати Холмсові в час його професійних вилазок і милуватися стрімкістю його думки. Часом здавалося, що він розв’язує пропоновані йому загадки не розумом, а якимось шостим чуттям, та насправді всі його висновки базувалися на точній і суворій логіці.

      Я хутко одягнувся, і за кілька хвилин ми спустилися до вітальні. Юнка, одягнена в чорне, з густою вуаллю на обличчі, піднялася, коли ми увійшли.

      – Доброго ранку, панно, – сказав Холмс привітно. – Моє ім’я Шерлок Холмс. Це мій близький приятель і колега доктор Ватсон, із котрим раджу бути настільки ж відвертим, як і зі мною. Ага! Як добре, що пані Гадсон здогадалася запалити камін, бо бачу, що ви добряче змерзли. Сідайте ближче до вогню і дозвольте запропонувати вам горнятко кави.