погоничі ловили вожака упряжки за шлейку і бігли поряд. Десять собак мчали за вожаком. Собача валка мчала по льодах. Погоничі зіскочили на верх поклажі і крутили довгі жердини над собачими спинами, вимагаючи послуху, але собак не били.
Навкруг простиралось море білих снігів. Стояла мертва тиша. Десь збоку, з високої кручі, долинув високий звук, завивав вовк. Згодом до нього приєднались два чи три інші голоси і нарешті завила вся зграя. Вовки мчали за собачою валкою. Із задніх саней севрук Мина скинув у зграю двох ягнят і половину теляти. Вовки відставали, але їх вожак був затятий, біг поряд і дістався першої упряжки. Собаки вибивались із сил, піна летіла із ротів, чулось лише гарчання. Харитон вихопив смолоскип, викресав вогню і жбурнув під ноги вовку-вожаку. Вовки сіли на хвости і вили, але позаду їхав Бурляй і кинув їм ще одне ягня. Сейм упадав до Десни, валка різко повернула на південь. Тривожна зимова ніч залишилась позаду. Новий ранок розпочинався промінням, сніг іскрився. Чернігів був уже близько.
Ще здалеку виднілись під Черніговом намети купців. Курілися дими від багаття. Сани-розвальні з поклажею стояли рядами, а позаду рядів погоничі годували коней. Це були купці з далеких північних земель. По Дніпру, із Смоленська і Любеча, привозили пушнину чорнобурок, серебристого горностая, п’ятнистої рисі, рижої росомахи.
З берегів Варяжського моря прибували, незнані у Сиверській землі, рідкісні товари: морський кришталь, бивні моржів, роги оленів, китовий ус, вироби з металу.
Валка із Глухова зупинилась поряд із такими ж сиверянами, як і вони. На березі Десни уже декілька днів стояли купці із Путивля та Липовецька. Глухівський староста Харитон давав розпорядження:
– Бурляй, став намет поряд з путивльськими! А я піду по рядах та огляну товари.
Перший ряд купців проходив по-під стінами Чернігова. Другий ряд саней та наметів стояв проти першого. По середині лишався широкий прохід, по якому змогли б проїхати коні з товаром. Виставивши товар, купці ходили між рядами та оглядали прибулий товар. Вони приглядались та прицінялись до потрібних речей, домовлялись про обмін товарами.
Тут, у рядах, оглядали та перевантажували товари з одних саней на інші. До ХІІ століття Київська Русь не мала своєї монети, яку б використовувала у торгівлі. Але при княжому дворі існувала традиція нагороджувати воїнів або бояр «золотою гривнею». «Гривню» кували ковалі. Круглу та розплескану, із зображенням тризуба, гривню вішали на шию на шнурку. Згодом ця гривня виступала, як грошова одиниця.
Глухівський староста Харитон оглянув торгові ряди під стіною і звернув у ряд, який проходив по берегу Десни. Тут зупинялись купці із Києва та з південних земель Руси. Харитон шукав київських купців, бо вони привозили сіль і «хліб». Багатий сиверський край не мав свого «хліба» і своєї солі.
Під час весняного торгу до Києва прибували по Дніпру ромейські купці. Вони везли сіль. Київські купці закупляли