а односельців, які через заздрість свою життя батькове зруйнували, душу з нього вийняли, не пробачу ніколи й не заспокоюсь, доки смерть їх не побачу! – промовила Ярина, обпекла болюче поглядом брата і пішла геть.
Прийшла до матусі, сіла поряд, голову їй на коліна поклала та й каже:
– Ненько, відпусти мене до Відлюдної, я в неї поживу, бо немає сили серед цих нелюдів жити.
Відлюдною в селі називали бабцю, яка жила в лісі. Кажуть, хатинку там мала та до людей не виходила. Буває, перестріне її хтось у хащах, коли ягоди чи гриби збирає, не встигне головою повести, як тієї й слід зник, начебто й не було нікого. Про неї різні побрехеньки ходили – хтось казав, що вона відьма й на мітлі літає ночами, чужих корів доїть, навіть деякі божилися, що на власні очі бачили її біля свого хліву. Хтось розповідав, що вона з чоловіком від пана в лісі ховалась через те, що той хотів нею побавитись. Ось вони й втекли, а коли чоловік помер, то вона так горювала, що до людей вже й не захотіла повертатися. Але, звісно, правди ніхто не знав, так само як і те, де її хата стоїть.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.