ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Відтак, трохи почекавши, щоб душа налаштувалася на молитву і думки покинули все земне, вимовив без поспіху і з увагою сердечною:
– Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе благих і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.
Попросивши у Бога благословення на день прийдешній і подякувавши Йому за ніч, що минула, єпископ Володимирський і Берестейський Єзекіїль Курцевич тяжко зітхнув.
Поховали благодійника церкви, православного раба Божого Петра, а в миру великого гетьмана Петра Конашевича. Припала та печаль на Провідну неділю[37]. Але дане йому слово необхідно виконати, бо не за себе просив покійний гетьман козацький, а за віру православну і землю дідівську, що від бід тяжких кров’ю сходить.
Нікому з отців православної віри так не довіряв гетьман Конашевич, як близькому його серцю духовному наставнику пану Курцевичу. Пам’ятаючи справи минулі й готуючись до труднощів майбутніх, представив гетьман козацький архімандрита Трахтемирівського монастиря преподобного Єзекіїля патріарху Єрусалимському і всієї Палестини Феофану для посвячення у високий церковний сан.
Прибувши в супроводі гетьмана Сагайдачного, оточений щільною стіною козацьких сотень, патріарх Феофан звернувся до православних з грамотою, в якій закликав їх обрати собі єпископів, не побоюючись наслідків з боку католицьких властей, «як колись батьки Мойсея не злякалися наказу фараона, а святі апостоли суворих пилатів та іродів».
Наприкінці вересня року Божого 1620-го відбулася посвята багатьох ігуменів славних православних монастирів. І це врятувало православну віру на українських землях. Адже після смерті в 1610 році Перемишльського єпископа Михайла Копистенського в Речі Посполитій залишався єдиний православний єпископ – Єремія Тиссаровський у Львові, що був місцеблюстителем Київського митрополичого престолу.
З його смертю православ’я в Речі Посполитій було б ліквідоване як Церква без єпископа!
Господь милостивий не допустив цього, давши силу і волю для порятунку Церкви православної рабу своєму Петру, гетьману Конашевичу!
Великий був чоловік, бо великі й славні справи творив він на землі. Важко йому було. Небагатьом він міг довіритися. Але саме єпископа Володимирського і Берестейського Єзекіїля Курцевича взяв із собою козацький гетьман для подання королю Сигізмунду вимог Війська Запорозького напередодні османського вторгнення і подальшої битви під Хотином. Поради та настанови владики Єзекіїля завжди були слушними і справедливими. Багатьох отців церкви дивувала їх близькість. Здавалося, більше довіри у Петра Конашевича мало би бути до того, з ким знайомий з юності, до сина шляхтича Іова Борецького.
З ним майбутній гетьман здружився в роки навчання у Львівській братській школі. Його й просив козацький гетьман висвятити