Зловити промінь щастя. Светлана Талан

у вас! – випалюю на одному подиху і чомусь червонію.

      … Ми з Валею живемо, як і на першому курсі, у Лідії Максимівни. До речі, вона так зраділа, коли перед навчанням ми завітали до неї.

      – Як добре, що ви знову будете у мене жити! – сказала старенька. – А то я швидко до людей звикаю, а відвикаю тяжко.

      Ледь вийшла хазяйка за двері, Валя враз привіталася з блощицями:

      – Ну що, мої дорогенькі, набридло стару кров пити? Ми вже привезли вам молодої, новенької та свіженької. Тож гайда всі на нас!

      Я розсміялася, а Лідія Максимівна заглянула до кімнати й сказала:

      – Як усе-таки приємно чути ваш сміх! А то, коли я вдома сама, від тиші аж у вухах дзвенить!

      …жовтня 1955 р

      – Слухай, ходімо погуляємо в парк! – вмовляла мене Валя. – Торік казала, що не заробила стипендію, то не маєш права на відпочинок. Тепер уже все добре, а ти носа з книжок не виймаєш!

      – І що ми там будемо робити?

      – Знаєш, скільки там по суботах люду?! Грає духовий оркестр, алеями гуляють дівчата, хлопці, жіночки з маленькими дітками. Там усе місто!