Ліля. Париж. Кохання. Галина Горицька

життя – манна небесна?

* * *

      Що ж… Чому вірити? Чи є хоч десь правда? У яких саме джерелах? Тих, офіційних, що я бачила сьогодні на власні очі, понатиканих у баштові стіни? Чи в тих, зі старих пляшок бордо й не лише, написаних від руки нерозбірливим почерком моїх предків?

      Я нервово засовалася на готельному ліжку й розбудила Максим. Вона, ще заспана, поморщила свого прекрасного носика. Я відчувала, що наші стосунки вичерпали себе. Чи варто склеювати глечик порозуміння, підтримки, турботи і ніжності? Мені й досі у вухах стирчало оце «Та ти б просто раділа, що я з тобою». І її хижі маленькі ікла, немов у дикого дрібного звірка, і той блиск в очах… Я хотіла це забути. Принаймні не думати про це.