Олександр Ірванець

Сатирикон-XXI (збірник)


Скачать книгу

шедевра. Для Маульвюрфа це був його шанс, його крок – постановка спектаклю місцевого автора у географічній точці на самому вістрі «буферної зони». Бо ж його такий гучний і скандальний імідж, ретельно плеканий упродовж років, останнім часом починав підупадати.

      Й ось зараз цей анфан терібль західноєвропейського театру голосно сопів, пробираючись підвальним коридором у напрямку ліфта. На середині коридору, біля металевих дверей зі скляними віконцями він раптом зупинився і повернув до Шлойми своє червонясте обличчя:

      – Чи ти мошеш дати мені сигарету?

      Шлойма сягнув до кишені, витяг звідти пачку й, відкривши її, простягнув гостьовому (запрошеному) режисерові. Той поліз до пачки своїми оцупкуватими пальцями і, пом’явши кілька сигарет, таки витяг одну з них, розправив і встромив собі між губів. Ізабелла, яка цього разу йшла попереду всіх, уже встигла повернути за ріг, до ліфта. У ту мить, коли Шлойма клацнув запальничкою перед носом у Маульвюрфа, звідти, з-за рогу, з’явились і попрямували до них дві цибаті постаті у сіро-зелених строях. Шлойма через плече Маульвюрфа розрізнив у них червоно-білі нашивки на рукавах. Це були польські вояки обмеженого контингенту ООН у Західному Рівному, які разом з німецьким взводом невідь для чого перебували в «обгородженому місті» згідно з Тристоронньою угодою. Тяжко було собі уявити, кого й від чого здатні були захистити ці дві неповні сотні двадцятилітніх юнаків, очолювані десятком не набагато старших офіцерів, у разі нападу зі сходу чи звідкись іще. Та, схоже, хлопці у мундирах і самі не вельми переймалися цим питанням, проводячи вільні вечори в численних пивничках і кав’ярнях вздовж набережної Усті, залицяючись до місцевих дівок і подеколи зчиняючи бійки з місцевими поліщуками-поліціянтами. Їхні офіцери у той самий час проводили дозвілля на дещо вищому рівні – в ресторанах та на прийняттях, що їх час від часу влаштовувала міська адміністрація. Саме на такому прийнятті, куди він був запрошений з Маульвюрфом та Ізабеллою, Шлойма познайомився з майором Петером Зоммером, русявим, аж білим, німцем, шанувальником німецької поезії недавно проминулого двадцятого сторіччя. Добре прийнявши на груди, майор декламував на балконі «Die shöne Stadt» – «Гарне місто» Георга Тракля, декламував ні для кого, у вечірній простір. Ецірван знав цього вірша в перекладі Тимофія Гавриліва й підхопив нетверезим голосом:

      І дівочий острах в брамах

      Зрить життя шовки розлогі.

      Тріпотять уста вологі,

      І дівчата ждуть у брамах…

      Потім на двох з майором було випито ще кілька літрів пива і довго, трохи не до ранку, тривало розвітання на лавці під вікнами Шлойминого помешкання, коли й сигарети потрохи закінчувались, а приязнь одне до одного все зростала. Звідтоді Зоммер часто телефонував, призначав зустріч у якійсь кав’ярні, щоб похвалитися свіжим номером того чи іншого німецького поетичного журнальчика тиражем 200 або щонайбільше 500 примірників,