Крука вбили; і хоч то була і не перша наша втрата, і не перша зрада, але від цієї втрати ми потім уже так і не змогли очухатися, а та зрада й досі залишалася невідплаченою.
Про вбивство Крука було кілька версій…
Отож, ішли вони полем біля лопушнянського лісу гуртом. Усі п’ятеро Ґедзів: Ліщина, Лиман, Орлич, Павук і Максим, а попереду – Крук. Було безлюдно, тихо, і в тій тиші гримнув постріл…
Я був свідком, як сам Максим потім розповідав братові про те, що сталося. Всі вони, як казав Максим, були без зброї, яку заховали в лісі, лише один Крук був із автоматом. Ліщина йшов із батогом. Коли з’явилися двоє рускіх зі зброєю й запитали (був білий день): «Хто такі? Звідки?» – Ліщина відповів, що йде зі стійки. Його тут же відпустили, а самого Максима заарештували, про інших він нічого не сказав, тільки про Крука, який в цю мить пустився втікати. Котрийсь з рускіх вистрелив, і Крук упав…
Було зрозуміло, що це брехня, дурна і вигадана. Від двох рускіх, будучи при зброї, Крук ніколи не втікав би. Я не стримався і випалив це в очі Максимові, на що він відповів: «Не знаю, чогось злякавсь і почав тікати…». Більше ми тоді від нього нічого не почули.
Одні говорили, що сам Максим і вбив Крука, він або Орлич, інші – що міг то зробити тільки Лиман, бо ні Максим, ані Орлич не були меткими стрілками, а Лиман не раз демонстрував своє «мистецтво» перед охочими розважитися. Скаче горобець, Лиман питає: «В яку лапку поцілити?». Присутні називають, і він – без промаху. А ще міг і з-під коліна, і через плече…
Потім уже Ґедзі сиділи на своєму хуторі тихо. А Івана поховали на сільському цвинтарі. Керував усім Морозенко, весь його відділ був там, і наша боївка також. Родичам не сповіщали, щоб не завдавати ще більшого болю. Після коротких прощальних слів ніч тричі здригнулася від повстанського салюту…
Тієї весни для нас почалося справжнє пекло. За німців було легше. Ті боялися лісів, заростей, їздили групами, не відходячи від дороги. З ними легше було вести бої. Рускі ж були скрізь. Мов блощиці, що забиваються у найменші щілини. І гнали їх на нас, і гнали! Облава за облавою, ліси аж кишіли гарнізонниками, всюди засідки, зрада… Втім, Ґедзів розплата таки не минула б, якби несподівано за них не заступився Дух. Вони були в його сотні, і нібито за наказом самого Енея, командувача групи «Північ», мовляв, не треба міжусобиць, сотник за них поручився. Важко було пояснити, що це насправді означало, але тоді цього вистачило.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.