на старенькому комп’ютері, зникання кудись у нетрі підсобки, вишукування у потаємних шухлядах менших і більших поштових марок, печаток, усе нових і нових бланків. Сарона ставилася до цього насиченого одночасно флегматичністю і агресією світу зі співчуттям і повагою, намагалася не нервуватися в очікуванні, бо ж касирки ні в чому не винні, не вони вигадали цей складний паперовий космос. У котрийсь із моментів такого очікування обов’язково мусив з’явитися хтось третій і цим створити вже справжню чергу. Цей третій чомусь обов’язково ставав надто близько до Сарони, примушуючи її напружитися від неприємної близькості, яка порушувала її приватний простір і нав’язувала необхідність вдихати різкі аромати несвіжої білизни, вчорашнього перегару, борщу з часником чи навіть валер’янки, але найгіршим було не те, приємним чи огидним був запах, а ця вимушена близькість. А також загадковість мислення людини, яка підходить упритул, хоча поряд є стільки вільного місця. Цікаво, що саме тут є визначальним – ілюзія, що черга рухатиметься швидше, якщо буде щільнішою, чи страх втратити своє місце у цій черзі. Якщо Сарона відступала на півкроку вбік, черга за нею тут же просувалася на півкроку вперед і займала частину її, Сарониного місця, на якому вона щойно стояла і з якого зовсім не збиралася поступатися, а навпаки, хотіла збільшити територію свого особистого простору. Тепер у цьому мовчазному, позірно флегматичному поєдинку з’являлася агресія, – Сарона відчувала, що варто їй поступитися ще хоча б міліметром, і вона ризикує помінятися місцями з тим, хто позаду, і часом таке рішення навіть видавалося їй не позбавленим рації, у кожному разі, так вона позбавила б себе цієї нервової напруги, цього погляду собі в спину, сповненого злості тільки за те, що Сарона випадково опинилася на крок попереду, цієї готовності піти на конфлікт всього лише задля мінімального просування в черзі.
Зберігання дистанції раптом почало видаватися їй дуже важливим для почуття комфорту, і її дивувало і дратувало, коли люди довкола не розуміли цієї потреби. Вона почала відчувати брак спеціальних ліній на підлозі, за які не дозволяється переступати відвідувачам, що стоять у черзі, аби той, хто розмовляє зі службовцем у віконці, не відчував дискомфорту й агресивного дихання в спину. Мабуть, справа була саме в цій лінії, у щедрому метрі, який вона давала першому в черзі на те, аби спокійно залагодити свою справу, а також спонукав усю решту черги розсердитися, не вести напруженої боротьби за кожен сантиметр вільного місця. А можливо, справа була просто у відмінностях в уявленні про комфорт, можливо, для когось створювала комфорт саме така тіснява і близькість сусідського ліктя, комфорт специфічний, трохи інтимний і не дуже пристойний через цю відчужену й анонімну інтимність.
Або йшлося взагалі не про це. А, наприклад, про зосередженість. Якщо дуже сильно зосередитися на якійсь конкретній меті, скажімо, якнайшвидшому відправленні рекомендованого листа, і всі свої думки підпорядкувати тільки цьому, то, мабуть,