до столу, як се у них прийнято. По тім обіді було спом'януте з похвалами ім'я і діла Вашої Королівської Величності. Оскільки гетьман живе просто і скромно, так, що у тім же покою, де він давав аудієнцію, їсть, спить і всю свою родину при собі тримає». В іншому документі, залишеному сучасником, зазначалося: «Якщо траплялося, що хтось приходив до нього із скаргою під час обіду або звертався до нього з промовою, то він звичайно говорив потихеньку, щоб ніхто не чув». Венеціанський посол Віміна після перебування в Чигирині писав, що вино до гетьманського столу подавалося лише по прибуттю іноземних гостей, але навіть у присутності поважних представників інших держав «за столом і при випивці не бракувало веселості й дотепних жартів».
Одного разу така «весела» історія трапилася під час приймання у гетьманській столиці чергового посла від шведського короля. Згідно з дипломатичним церемоніалом, після напружених переговорів представника Швеції запросили на вечерю разом з гетьманом та старшиною. Урочистість вечері підкреслював дорогий посуд, який був виставлений на стіл з нагоди присутності посла. Серед нього вирізнялися великі кришталеві келихи ручної роботи. Очевидно, того разу вино в гетьманських льохах закінчилося, а тому у келихи розлили звичайнісіньку горілку місцевого виробництва – оковиту. Після виголошення першого тосту всі присутні випили за здоров'я шведського монарха. Однак, о диво! Посол Швеції навіть не пригубив міцного напою. Хмельницький відразу ж відреагував на це і наказав генеральному писарю Івану Виговському, який сидів поруч, попередити шведа про необхідність пити разом з усіма. Другий тост пили вже за здоров'я українського гетьмана. І знову впертий дипломат не підняв келиха. Це ще більше розізлило Богдана, який наказав писарю передати шведському послу своє невдоволення та погрозу – мовляв, якщо він не вип'є, то всі домовленості, досягнуті між ним та гетьманом, не матимуть жодної сили. Саме тому швед, якому дуже не хотілося пробувати незвичного для нього напою, запропонував Хмельницькому і старшині під час третього тосту, що замість того, щоб випити келих, він його… з'їсть. У відповідь усі дружно посміялися з дивакуватого шведа, але той справді вилив з кришталевої чари горілку і поступово з'їв чару на очах у всіх присутніх, але Богдан Хмельницький залишився незворушним! Більше того, гетьман страшенно розлютився, адже, по-перше, кришталь на той час дуже цінувався, а приборів, вироблених з нього, було обмаль; по-друге (і це найголовніше!) – королівський посол знову не випив. Однак інцидент якось вдалося погасити, й українсько-шведські відносини від цього не постраждали.
Після смачного обіду чи вечері гетьман курив турецьку люльку, міг заграти на бандурі. Найбільшим його захопленням були голуби, у різновидах яких він розбирався досконало.
Як більшість людей того часу, Хмельницький не мислив свого життя поза Богом. «Усе на світі, і добре, і лихе, діється з волі Божої», – говорив гетьман.
Богданова родина
Важливе місце