Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

дорога була далека. Йшли цілий день і не дійшли. Обточувалися в лісі. Та ні один із корчмарів не хоче спати скраю.

      – Добре, – каже Іван. – Я зроблю так, що ніхто не буде спати скраю.

      Привів корчмарів до купини, вклав їх головами на неї, а ногами – в різні боки. Так ніхто не був крайнім. Айбо мурашки почали кусати, і корчмарі почали проситися:

      – Іване, веди нас в інше місце спати.

      – Лізьте на смереку, – каже Іван. – Там вас ні вовк, ні Шугай не увидить.

      Вилізли корчмарі на смереку, поприв’язувалися, а Іван зліз униз. Коли злазив, обрубав за собою всі сучки. Пробудилися вранці корчмарі, а злізти ніяк. Каже Іван:

      – Держіться один за другого та й до землі достанете.

      Так корчмарі й зробили: повисли один на другому, та до землі далеко. У того, що держався за сук, заболіли руки.

      – Іване, що робити, як руки болять?

      – Поплювати на них – легше буде держатися.

      Поплював той на руки – і всі три загриміли вниз. Сердиті, вхопили Івана, вкинули в міх і понесли топити. Принесли на міст, айбо у воду не трутили: пішли спершу гріх замолити. А Іван сидить у міху і кричить:

      – Не знаю ні читати, ні писати, а мене хотять на царя класти.

      Через міст їхав пан. Почув те та й каже:

      – Я би був за царя, бо знаю і читати, і писати.

      – То лізь замість мене у міх! – каже Іван.

      Розв’язав пан міх, випустив Івана і сам заліз на його місце. Зав’язав Іван міх, сів на бричку – і гайда. Доки корчмарі вернулися, він уже був далеко. Корчмарі трутили міх із паном у воду, а самі пішли на ярмарок.

      Приходять корчмарі на ярмарок, а там Іван коней з бричкою продає.

      – Іване, звідки в тебе коні та бричка?

      – З того світу.

      – Іване, утопи й нас, – просять корчмарі, – бо ми також хочемо таких коней з бричками мати.

      – Добре! Лише заплатіть мені за роботу.

      Заплатили Іванові за роботу, і він на тому мості зав’язав кожного в міх (корчмарі купили собі міхи) і подриляв у воду. Тут і казці кінець.

      Як солдат царя обдурив

      Це було тоді, коли в солдатах служили по двадцять п’ять років. Один солдат прослужив в армії, і не довелося йому побачити царя. А він рішив, що б там не було, побачити царя, і пішов прямо до царського палацу. Вартові, що стояли там, не пропускають його, а він свариться і все-таки намагається пройти до царя.