Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах

летючий газ із свистом почав наповнювати кулю. Та здригнулась і трохи піднеслась над землею.

      – Ой! – скрикнула Люська. – Здається, полетіли. Може, досить надувати, бо ще лусне?

      Але Буртіус тільки всміхнувся.

      Все вище й вище здіймалася куля над ранковим лісом.

      – Як страшно, – притиснувся Бурмосик до Буртіуса. – А й справді, вона не лусне? Було б прикро упасти з такої висоти.

      – А хоч і лусне, – втішив дядько Кажан, – можна ж буде стрибнути з неї й полетіти самому.

      – Так то вам можна, а ми ж літати не вміємо, – сполошилася Люська.

      – Не бійтесь, не бійтесь, – заспокоїв усіх Буртіус.

      – А я взагалі нічого не боюсь, – хоробро мовило зайча.

      – А Толябуна? – спитав Буцик.

      – А Вовка? – додав Бурмосик.

      – А темряви? – кинув цапок.

      – А Болотяника? – поцікавився Кажан.

      – Я маю на увазі – тепер уже нічого не боюся, – відповіла Люська. – Ой, дивіться, як усе-таки гарно навкруги.

      Довкола і справді було гарно. У білих променях сонця мчала куля. Внизу на моріжках поблискувала роса, і видно було далеко-далеко.

      – Ой, диви, наша хатка! – радо скрикнув Бурмосик.

      – А он дерево дядька Кажана, – вказав Буцик.

      – Дивіться, то ж наша Сунична галява, – раділа Люська.

      – А просто під нами… – гордо почав дядько Кажан, але друзі так і не довідалися, що знаходилося просто під ними, бо Кажан заплющив очі й захропів.

      Та от іще трохи, і вони пізнали Страшне болото. Над ним клубочився, підіймався й опадав густий туман. Усі принишкли.

      – Бідний Болотяник, – зітхнула раптом Люська. – Йому там, мабуть, зовсім холодно.

      – Який це Болотяник? – поцікавився природолюб. – Я вже вдруге чую це ім'я.

      Друзі коротко розповіли йому про найстрашнішого у світі Болотяника.

      – Ми мусимо спуститись і все розвідати, – рішуче сказав учений.

      – Яка благородна людина! – прошепотів Буцик. – Чого тільки не зробить заради науки!

      – А я думаю, все це вигадки, – озвався Бурмосик.

      Куля здригнулась і трохи піднеслась над землею.

      – І я, – докинула Люська, але на всяк випадок полізла під лавку.

      – От зараз ми й пересвідчимось у всьому, – мовив природолюб Буртіус і сіпнув за спеціальний мотузок. Летючий газ почав виходити з кулі.