в тому числі скупкою та перепродажем краму. Їх власниками у більшості випадків були, в силу різних історичних обставин, євреї. Після визволення від більшовиків колишні власники намагалися відшукати своє майно і знаходили його в єврейських магазинах та складах… У міському середовищі у березні – квітні 1918 року існувало дві тенденції суспільних настроїв: страх перед більшовизмом, бажання помститися своїм псевдопролетарським кривдникам, що легко набувало антиєврейського характеру, а також несприйняття Центральної Ради як серйозної, потужної політичної сили, яка здатна до якісного державотворення». Обмеження третє – радикальні соціальні та національні погромницькі практики села. Історична правда полягає в тому що вся історія так званих «національно-визвольних змагань українського народу», чи то «Української революції», є не чим іншим, як історією тотального погрому. Селянського погрому. Погрому соціального. Погрому економічного. Погрому політичного. Погрому культурного. Погрому духовного. Погрому інтелектуального. Історія так званих «національно-визвольних змагань українського народу», чи то «Української революції», є історією погрому, який за своїми масштабами та наслідками багатократно перевищив «Велику Руїну», організовану і втілену в життя Богданом Хмельницьким та його бандитською козаччиною. Слово – фахівцям:
– «селянство, яке віками було відсторонене від державно-політичного життя та у сфері юрисдикції відділене від інших шарів громадянства, фактично перебувало у стані війни проти держави та вищих верств суспільства (власників)»,
– «правосвідомість селянства в період Гетьманату визначалась, по-перше, ворожістю до держави та впроваджуваного нею правового порядку, по-друге, несприйняттям права приватної власності й активною боротьбою проти його відновлення»,
– «за Гетьманату селянство ще більш дистанціювалось від держави та решти суспільства і перетворилося у замкнуту, станову, корпоративну систему, яка захищала лише власні інтереси»,
– «в умовах занепаду адміністративних та судових структур і поширення анархії селяни стверджували, що «нема закону, а є тільки наша воля» (підкреслено нами. – Д. Я.),
– «гетьманська влада, яка проголосила законність нормою суспільного життя, намагалась юридично оформити свої дії, підвести правову базу під забезпечення потреб держави або інтересів певних верств»,
– «замість того, щоб унормувати відносини між селянами та поміщиками і встановити суспільний спокій, всі ці закони, навпаки, підвищували ступінь напруги»,
– «у багатьох виступах та рішеннях селян проглядається ностальгія за більшовиками, що за свого панування закликали ділити землю та розбирати поміщицьке майно Гетьманські діячі констатували втрату селянством усілякого поняття про право»,
– «органи гетьманської влади відзначали надзвичайно негативний вплив свавільних дій окупаційних військ на ставлення селянства