людям, а вони, здавалося, роздивлялися її у відповідь, дивуючись, як дівчинка з Індії опинилася у їхньому будинку.
Там також були портрети дітей – дівчаток у важких атласних сукнях, що доходили до самої підлоги, хлопчиків з довгим волоссям, в мереживних комірцях. Мері намагалася вгадати їхні імена, подальшу долю, чому вони носили такий дивний одяг.
Один портрет зображував манірну некрасиву дівчинку, схожу на неї. Вона була вбрана в зелену глазетову сукню, а на вказівному пальці тримала зелену папугу. Погляд у дівчинки був гострий і зацікавлений.
– Де ти тепер живеш? – голосно запитала її Мері. – Я б хотіла, щоб ти була тепер тут.
Жодна дитина, ймовірно, ніколи не розважалася у такий спосіб. Ще б пак! Бродити вниз і вгору сходами, широкими або вузькими коридорами, якими давно ніхто не ходив! Їй здавалося, що в усьому величезному будинку була тільки одна вона – маленька дівчинка в чорній сукенці, яка намагається зрозуміти: якщо набудували стільки кімнат, то, ймовірно, в кожній жили люди?
Мері дісталася третього поверху й вирішила перевірити, чи всі двері були зачинені, як їй сказала пані Медлок. Одну за одною повертала ручки – марно. Взялася за ще одну й навіть трохи злякалася, коли відчула, що при першому поштовху двері самі повільно й важко відчинилися.
Це була велика спальня з гобеленами на стінах і розкішно інкрустованими меблями – такі вона бачила в Індії. Широке вікно виходило в поле, а над каміном висів ще один портрет манірної некрасивої дівчинки.
– Може, це була її спальня, – сказала Мері вголос і невдоволено додала: – Вона так дивиться на мене, що я якось дивно почуваюся.
Після цього вона передивилася чимало кімнат і вирішила, що, очевидно, пані Медлок не перебільшувала щодо їхньої кількості. Не було жодної, яку б не прикрашали старі картини або гобелени, майже в кожній стояли меблі з дивовижними орнаментами.
Одна кімната, затягнута в оксамит, була схожа на дамський будуар. Мері звернула увагу на невелику шафку, у якій стояло близько сотні маленьких слоників, виточених зі слонової кістки. Вони були різної величини, у деяких на спинах розміщувалися паланкіни або погоничі. Мері бачила такі дрібнички в Індії. Відкривши двері шафки, вона почала гратися ними.
Вона вже зібралася виходити з кімнати, як почула легкий шерех. Обернулася на звук і зрозуміла, що він долинав від дивана, який стояв біля каміна. На ньому лежала оксамитова подушка, а з дірки визирала крихітна голівка з парою переляканих очей.
Мері обережно підійшла подивитися на дивну істоту. Блискучі очі належали маленькій сірій мишці, яка прогризла дірку в подушці та влаштувала там житло. Біля неї лежало шестеро мишенят.
– Я б взяла їх із собою, якби миша не була такою наляканою, – пояснила сама собі Мері й вийшла з кімнати.
Вона так довго блукала величезним будинком, що дуже втомилася й вирішила повертатися до своєї кімнати. Це виявилося не таким простим завданням. Кілька разів вона проходила одним