одиничних речей. Адже не людину взагалі лікує лікар (хіба в якомусь побіжному сенсі), а Каллія, або Сократа, або будь-кого, хто також має ім’я, і також є людиною. Тому якщо хтось має загальне пояснення, але не має досвіду, і пізнає загальне, не знаючи одиничного, що обіймається цим загальним, той часто помилятиметься в лікуванні, адже лікують конкретну людину. Однак ми гадаємо, що знання й розуміння властиві радше [25] мистецтву, ніж досвіду, і вважаємо тих, хто володіє мистецтвом, мудрішими за тих, хто володіє досвідом (адже мудрість приписують людині радше залежно від знання), і це тому, що перші знають причину, а другі – ні.
Адже ті, хто мають досвід, знають «що», проте не знають «чому»; а ті, хто володіють мистецтвом, [30] знають «чому», тобто знають причину. Тому й керівників у будь-якій справі ми цінуємо вище й вважаємо їх мудрішими й обізнанішими за ремісників, [981b] [1] позаяк вони знають причини, тоді як ті, хто має досвід, інколи діють наче неживі істоти, не розуміючи, що роблять (як-от вогонь, що пече). [5] Неживі істоти діють щоразу за своєю природою, тоді як ремісники – за звичкою. Так що керівники мудріші не через практичне вміння, а через те, що мають загальне розуміння і знають причини.
Загалом ознакою знання (і незнання) є здатність навчити, і тому ми вважаємо, що мистецтво більшою мірою, ніж досвід, є знання, бо ті, хто володіють мистецтвом, можуть навчити, а ті, хто мають досвід, не можуть. [10] Крім того, жодне з чуттів ми не вважаємо мудрістю, хоча саме вони є найважливішими для пізнання одиничного, але чуття не пояснюють причину жодного предмета, як-от чому вогонь є гарячим, а вказують лише, що він гарячий.
Тому природно, що той, хто першим винаходив якесь мистецтво, що виходило за межі звичних чуттів, викликав у людей здивування [15] не лише через користь його винаходу, але як людина мудра, яка перевершує інших. І з винаходом усе більшої кількості мистецтв – з яких одні слугують для необхідних потреб, а інші для дозвілля, – ми завжди вважаємо ці останні мудрішими за перші, [20] тому що їх знання не спрямоване на здобуття користі. Тож, після того як всі такі мистецтва розвинулися, були винайдені науки, що не слугують для насолоди і задоволення необхідних потреб, причому насамперед в тих місцях, де люди мали дозвілля. Ось чому математичні мистецтва були створені спершу десь у Єгипті, адже там касті жерців було надане дозвілля. [25]
Відмінність між мистецтвом, знанням та всім іншим, що належить до того ж роду, пояснюється в «Етиці»[9]; тепер же ми ведемо мову про це тому, що так звана мудрість, на загальну думку, стосується перших причин і начал. Тому, як уже йшлося раніше, [30] досвідчений є мудрішим за того, хто має лише якісь чуття, митець – мудрішим за досвідчених, керівник – за ремісників, теоретичні науки – за прикладні. [982a] [1] Отже, очевидно, що мудрість – це знання про певні начала і причини.
2
Оскільки ми шукаємо такого знання, слід було б [5] розглянути, знанням яких причин і начал є мудрість. І якщо розглянути різні думки про те, кого вважають мудрим, можливо, це стане зрозумілішим.
Насамперед