на восьму.
– Добре! – Люся вплелася в радісне очікування.
Аби не викликати підозри про заплановану втечу, пацієнтка прогулювалася коридором, ні на хвилину не випускаючи з поля зору вхідні двері, в які час від часу заходили відвідувачі, що приносили передачі рідним. За п’ять хвилин до сьомої біля дверей з’явилася товста санітарка із зв’язкою ключів.
– Зачиняємо! – пробасила, проходячи повз пару молодят, що сиділи в кутку.
Відвідувачі заквапилися і почали цілувати своїх жінок.
У Люсі стало серце, вона підбігла до санітарки.
– Чому закриваєте? Як? На ключ?
– А ви думали, ваші кобелі цілу ніч тут вештатимуться? – прорекла чоловіконенависниця.
– А чому в сім? Чому, припустімо, не у вісім чи бодай о пів на восьму? – не вгамовувалася Люся.
Санітарка, не вважаючи за потрібне відповідати на такі тупі питання, мовчки подивилася на годинник і почимчикувала до підсобки. Уже з дальнього краю коридору почувся остаточний вердикт:
– За три хвилини повертаюся і зачиняю!
Люся вдивлялася в довгий коридор, звідки мала з хвилини на хвилину з’явитися ключниця, переводила погляд на останніх відвідувачів, за якими зачинялися двері. До приходу Каті було ще півгодини…
Жужа, вмить ухваливши ризиковане рішення, вискочила на засніжене подвір’я й дременула щодуху за трансформаторну будку навпроти входу до лікарні. Опинилася по кісточки в снігу. Чула, як за довгу мить зачинилися двері, як провернувся двічі ключ у щілині, почала відчувати тілом свіже повітря. Серце тріпалося, сльози душили, ноги мерзли. Дівчина стояла, хапаючи дрижаки, прикрита легким квітчастим халатиком, який видавався надто легковажним посеред лютої зими. Зненацька відчайдушність залишила її, Люда відчула себе нікому не потрібною, кинутою, обманутою, хворою. Їй заболіло всередині, ніби різонуло ножем, тоді вихлюпнуло, стекло цівками по оголених ногах, розтопило червоним білий сніг…
Подруга підійшла до дверей лікарні на десять хвилин раніше запланованого. Люся перевела погляд на неї, коли почула, як хтось щосили шарпає двері раз, другий. З-за будки донеслося: «Катя! Я тут!» – і Катя шмигонула на голос. Не на жарт злякалася, побачивши Люсю в такому жалюгідному стані, але нічого зайвого не питала. Жужа, обтерши пекучим снігом литки, вдягала лижного костюма, черевики на босу ногу і в’язану шапку, не переймаючись, як вона виглядає у чужих речах.
– Завтра тобі все привезу, – кинула й пішки подалася додому.
Перше, про що запитали батьки, коли увійшла до квартири, було: «Чому так пізно з роботи?», – й відразу: «Де твоє пальто?» І хоч Люся зовсім не думала дорогою про те, як виправдає свій зовнішній вигляд, на питання негайно знайшла відповідь:
– Після роботи вирішили піти на лижах покататися. Мені колеги дали костюм. Я дуже стомлена… Наганялася… Піду спати.
Уночі Люся прокинулася від того, що її била пропасниця. Температура зашкалювала за сорок. Нестерпно боліло всередині. Дівчина корчилася й затискала рота рукою, аби не стогнати. Перелом прийшов під ранок – біль стишився,