спитав із усмішкою Гена й обійняв подругу за плечі. – Може, досить балачок? Давайте вип’ємо ще шампанського за те, що ви нас підтримували, – запропонував Геннадій.
– По-перше, тобі багато не можна, – зауважила Оксанка, – а по-друге, ми підтримували не Майдан, а тебе, моє сонечко!
– Не розписуйся за всіх, – тихо, але вперто промовила Уля.
– Я б теж був із тобою поруч, якби не обставини, – зітхнув Льоня.
– А я ні! – сказала Оксана. – Я не боєць і не революціонерка, я – просто жінка. Тож давайте вип’ємо за нас, жінок, і за вашу чоловічу дружбу!
За столом стало жвавіше. Заторохтіли виделки, ложки, тарілки, хтось відкоркував шампанське.
– Підніміть келихи і всміхніться! – Оксана підвелася. – Я хочу вас сфоткати.
– За Лугандію! – весело сказав Геннадій.
– За Лугандію! – повторили голоси друзів.
– Слава Україні! – голосно й урочисто промовив Петро.
– Героям слава! – відповіли не всі.
Розділ 7
Лікар оглянув Геннадія, призначив лікування, сказав, що повторний огляд потрібний за тиждень, потому чемно відкланявся й пішов. Настя переглянула рецепти.
– Так, – сказала вона, – здається, все зрозуміло. Наймемо медсестру, щоб вранці тобі робила уколи, а ввечері буде приходити Оксанка і ставити крапельниці. Здогадуюся, що вона не відмовиться… – з натяком мовила вона.
– Я теж так думаю, – якось невесело відповів Геннадій.
– Тоді я йду до аптеки.
– Мамо, зачекай, – попросив син. – Скажи мені, будь ласка, навіщо ти лікарю засунула в кишеню двісті гривень?
– Як навіщо? – сказала вона здивовано. – За те, що прийшов на виклик.
– Тобто ця послуга стала вже платною? – прозвучало з легкою іронією.
– Синку, ти ж знаєш, що не помажеш – не поїдеш. Не натякнула б йому, що віддячу, довелося б чекати кілька днів. Як каже дядько Вадим: «У Сєвєродонецьку потрібно дати двадцять гривень, а потім привітатися».
– І не факт, що до тебе поставилися б з належною увагою, – додав батько, зайшовши до кімнати з чашкою чаю. Він сів на стілець біля ліжка сина, голосно відсьорбнув гарячого напою. – Можливо й таке, що тобі призначили б не ті ліки чи лікар виписав би рецепт на найдорожчі ліки. У нас на роботі працює жінка, у якої чоловік лікар, так вона якось хвалилася, що він отримує відсоток від проданих аптекою медикаментів, на які виписує рецепти. Лікарі домовляються з аптеками і співпрацюють настільки активно, що іноді доходить до бійок. Як результат, її чоловік отримує від аптек удвічі більше, ніж його зарплатня від держави. Ти б не хотів, щоб на тобі заробляли лікарі?
– Тату, він уже заробив, – сказав Геннадій. – Його обов’язок надавати хворому допомогу, він давав клятву Гіпократа.
– Сину, не сміши, – усміхнулася Настя. – Хто хоче працювати за ті копійки? Усі платять лікарям.
– По двісті гривень?!
– Ні, якщо сам підеш в поліклініку, то можна покласти на стіл сто, – пояснила Настя, – тоді тебе приймуть відповідно. А виклик