заткнути за пояс будь-кого і в різних сферах знань. З нею Насті було цікаво, бо сестра, як ходяча енциклопедія, завжди у звичайній побутовій розмові могла видати щось цікавеньке або таке, про що ніхто й не чув.
Разом із книжками Ніна завжди носила нотатник. У нього записувала незнайомі слова та їхні значення. Вдома вона заносила матеріал у великі товсті зошити, мріючи колись усе упорядкувати та видати книгу для кросвордистів. Знаючи її слабкість до розгадування кросвордів, сусіди та знайомі вирізали їх з газет та приносили Ніні. Напевно, не було жодного кросворда, який би сестра не заповнила до останньої клітинки.
До позитивних рис Ніни без сумніву можна було додати її вміння смачно готувати та бути чуйною до людського горя. Про таких кажуть: «Останню сорочку зніме й віддасть». Але жодна людина не може бути досконалою. Тому, напевно, Бог наділив її й негативними рисами для рівноваги. Сестра швидко і палко закохувалася у чоловіків і кожного разу вважала своє захоплення справжнім та останнім у житті. Тоді зникали десь за горизонтом і син, і мати, і книжки, і кросворди…
– Можна? – роздуми Насті перервав голос Валентини Петрівни.
– Заходьте, – зітхнула Настя.
Нетерплячка взяла сусідку. Не минуло й півгодини, як приперлася дізнатися, де мама. Жінка важко перенесла своє масивне тіло через високий поріг, присіла на стілець навпроти Насті. Барсик не розгубився, одразу ж стрибнув їй на коліна, задоволено замурчав.
– Нема твоєї господарки, котяро, – почухала за вухом кота. – Подалась кудись і не простилася.
– Поїхала в Москву, – сказала Настя, складаючи вчетверо аркуші листа.
– Куди?! В Москву? Чому? – Рука сусідки завмерла на спині Барсика, і кіт, довго не роздумуючи, почав тертися спиною об руку.
– Поїхала шукати Ніну, – відповіла коротко Настя.
– Не розумію, – знизала плечима Валентина Петрівна. – Як? Сама? Вона отримала якусь звістку від Ніни?
– Нічого вона не отримувала. Знала, що я її саму нікуди не відпущу, то й не сказала про свої наміри ні вам, ні мені. Незабаром Гена повертається, мама добре розуміє, що потрібно його доліковувати після поранення та двох тяжких операцій, то вирішила їхати таємно від усіх.
– Можна було почекати трохи.
Настя коротко переповіла зміст листа.
– От Стефанівна! – скрушно похитала головою сусідка. – Повірила якомусь аферисту. Цих екстрасенсів розвелося, як у собаки бліх! Їм аби гроші з людей здирати. Розумна жінка, а повелася. Скажу тобі, як на духу: не вірю я ні в які передбачення, гороскопи та гадання. Ось як тобі написано на роду, так і буде. І нічого людина змінити не в змозі, – Валентина Петрівна вже встигла потягнути чарчину, тому була така говірка. – Взяти, наприклад, твого батька. Він був гарною людиною і на своєму місці. Це зараз народ ненавидить міліцію, а раніше в органах працювали за покликанням, ночами не спали, ловили бандитів та грабіжників. Іван на затриманні злодія отримав кулю в груди,