перуанський письменник Гарсіласо де ла Вега. На основі вказаних фактів, між іншим, я роблю висновок, що всі троє насправді були однією і тією ж особою».
Базар вибухав реготом. Міла робила промовисту паузу і питала в Кролика:
– Шановний пане професор, повідайте, будь ласка, не менш шанованій публіці, на основі ЯКИХ ТАКИХ ФАКТІВ ви зробили цей геніальний висновок?!
– Я можу пояснити, – лепетав професор, але його ніхто не слухав.
– Із вашого дозволу, я продовжу, – казала Міла. – Тут, у цьому зошиті, стільки всього цікавого! Я сама поражаюсь! Особливо мені подобається пасаж про чудовиськ.
Натовп знуджених продавців обступив Мілу, ніби вона задурно роздавала ковбасу.
– У своїй лекції номер п’ять, – продовжувала вона, – ви, пане Теофіл Кролик, стверджуєте, що чудовиська – це, цитую, «помилки природи. Природа помиляється і виділяє якійсь істоті забагато або замало матерії. Коли забагато, то лошатко, наприклад, народжується двоголовим. Коли замало, то немовля, наприклад, народжується без ніг і рук. У цьому випадку батьки химерної істоти нормальні». Я все правильно тут ізложила, пане професор?
Пан професор виймав зі свого дерматинового дипломата пляшку горілки і цмулив її просто з горла. Міла розцінювала це як ствердну відповідь.
– Тоді продовжимо. Мені більше подобається далі. «Але у світі існують чудовиська, про чиїх батьків нічого не відомо. Або ж батьки і весь рід – чудовиська. Це дракони, аспиди, бази… базилісти та інші дикі тварини Африки та Лівії. Ще є пігмеї, висота яких 20–30 сантиметрів, і велетні, яких Біблія називає величезними вежами із м’яса». Все правильно, професоре? Я нічого не переплутала?
– Усе правильно! Читай далі! – відповідала замість Кролика заведена публіка.
– Далі, ви, пане Теофіле, перелічуєте наступних чудовиськ. Боже, допоможи мені це вимовити! Сці-о-по-ди!
– Сціоподи, – приречено повторював Кролик.
– «Це чудовиська, які складаються з самих лише гомілок. Про Довговухих потвор відомо лише те, що їхні вуха звисають аж до ніг, і вони на одне вухо лягають, а іншим накриваються. – Міла читала все голосніше: – А-рі-ма-спа-ми…»
– Арімаспами.
– Не перебивай мене, пане професор, я вмію читати! «Арімаспами мають тільки одне око на чолі або на плечах і не мають потилиці. У песиго-ловців собача голова, і вони вміють водночас гавкати і говорити!»
Публіка котилася від сміху. Лєна теж. Бородатий художник серйозно сказав Теофілу Кролику:
– Пане професор, це що вам, БІОЛОГІЯ?! Ви ж начебто літературу викладали. ЛІ-ТЕ-РА-ТУ-РУ!
– Це натурфілософія Теофана Прокоповича, – мало не плачучи говорив Теофіл Кролик, і його, як завжди, ніхто не слухав.
Але Міла ще не закінчила. Вона крикнула зі своєї трибуни:
– Пане професор, ви пам’ятаєте, як казали нам, що у світі існують волосисті черепахи?
Кролик пожвавився.
– Пам’ятаю. Зеленокрилі черепахи. Живуть у китайській провінції Хенань. Про