багато років. Але чомусь ця їхня напівавтоматична запопадливість, за яку вони навіть не очікують вдячності, викликає частіше роздратування, ніж захоплення.
– Знаєш, бути домогосподаркою не так уже й погано, – сказала вона. – Уранці позбираєш дітей, відправиш у школу й маєш купу часу для себе. Я люблю читати книги і вчити іноземні мови. – І вона посміхнулася такою ж, як у Беттіни, теплою посмішкою, від якої світло, що просочувалося крізь шиби, почало здаватися яскравішим, а Христина мимоволі випросталася.
Батькові Беттіни, здається, теж більше подобалося сидіти вдома й читати книги, ніж працювати директором будівельної фірми. Тому після розлучення він купив особняк і достроково вийшов на пенсію. А тепер постійно сидів удома. Принаймні, таке враження склалося в Христини, бо за два роки, протягом яких вона в різний час і в різні дні приходила сюди прибирати, жодного разу не трапилося, щоб він кудись пішов або хоча б збирався. Це був маленький сухуватий дідок із гачкуватим носом. Здавалося, розмовляючи, він бічним зором шукає нірку, куди можна було б утекти й промовчати, якщо співрозмовнику раптом спаде на думку щось запитати.
Мати Беттіни тепер жила у власній віллі біля моря й торгувала нерухомістю.
Беттіна з чоловіком переїхали жити до батька на час фінансових труднощів, але потім залишилися назовсім.
Беттіна та Рудольф виглядали щасливою парою. Вони проводили разом не лише весь час, поки працювали у своїй крамниці, а й вечори. Телевізора у них не було, зате було багато настільних ігор, музичних дисків, фортепіано. Вечорами вони розмовляли, пили чай і читали вголос книги. Рудольф любив грати на фортепіано, Беттіна плела гачком.
Іноді, коли нікого не було вдома, Христина теж дозволяла собі на кілька хвилин сісти за інструмент.
Якщо Рудольф і Беттіна бували вдома, то запрошували Христину випити разом кави, розпитували, як справи, пропонували забрати з собою вже прочитану ранкову газету, питали, чи сподобалися книги, які вона позичала читати попереднього разу, рекомендували нові. Вони ніколи не дивилися на годинник і платили завжди за домовлені чотири години, не перевіряли й того, наскільки якісно витерта пилюка чи помиті вікна. Їх завжди все влаштовувало, і навіть почувалися незручно, коли Христина прибирала, а вони продовжували снідати. Спершу це дивувало її, але потім вона збагнула, що Рудольф і Беттіна належать до того типу людей, яким прибиральниця вдома потрібна зовсім не для підтримування ідеального порядку. Після довгих років, коли самим доводилося перебиватися випадковими заробітками, їм було важливо знати, що й вони нарешті можуть собі дозволити когось наймати. Рудольф у часи безробіття підробляв таксистом, до того ж нелегально, щоб не втратити соціальної допомоги, а Беттіна так само нелегально вечорами кельнерувала в кнайпі пакистанців за рогом їхнього дому. Тепер їхня постпролетарська солідарність якимось химерним чином уживалася з гордістю бізнесменів-неофітів,