Алекс перебувають в круїзі по Середземному морю. У найближчих планах – вагітність, купівля котеджу на Мальдівах. Тур переказує вітання.
Усі зітхнули з полегшенням і знову заплескали в долоні.
А я з усієї сили штовхнула Ліл ногою: брехуха!
Вона аж зморщилася.
Краще за все – оголосити їй бойкот.
Я поглянула на Озу, Рів, Мію та Іту. Судячи з виразу їхніх облич, вони цілком підтримували мене.
І годі про це!
Дорогий щоденнику.
Дні минають.
Наближають нас до канікул та Літнього балу. До речі, в шлюбному флігелі ще лишилося сім дівчат. Сімнадцять, як я вже говорила, вилетіли звідси і ведуть щасливе життя. Про що й свідчать надіслані диски.
Наші ж уроки звузились до кількох основних предметів, але вони нас не обтяжують. Це літсуд та «психостосунки».
Зовсім скоро ми станемо привілейованими мешканками окремих кімнат. От тільки літо промине…
Поки ж ми щоденно аналізуємо різні житейські ситуації, щоб у майбутньому мати відповіді на всі запитання, які поставить перед нами самостійне життя.
Мені здається, що такі уроки потрібні. Тому що ці ситуації – не штучні, як це було в молодших класах, коли їх вигадували пані Вчительки.
Скажімо, таку: «Тато сварить маму. На чиєму боці має бути Марійка, якщо у мами підгоріло молоко?»
І ми всі дружно кричали, що «тато завжди має рацію!»
Тепер же ми наблизились до конкретики. І цю конкретику керівництво ЛСД в буквальному сенсі «черпає з життя».
Справа в тім, що у пані Директорки є зв’язки з усіма жіночими журналами світу: до ЛСД надходить величезна пошта. У ній – копії листів жінок і дівчат світу до різних відділів цих журналів.
Таким чином, ми дізнаємось про всі проблеми, які можуть виникнути у стосунках між статями, аналізуємо їх і даємо свої відповіді на запитання. Це вам не «тато сварить маму…». Все дуже цікаво і корисно.
А головне, ми вчимося не бути схожими на стріток! Тих, чиє життя минає невпорядковано, брутально, безтямно. Про це свідчить кожен рядок, написаний ними до редакцій!
Скажімо, ось такі листи ми розглядали на сьогоднішньому уроці. Наведу їх зі скороченнями, адже й так усе зрозуміло.
«Дорога редакціє! У мого коханого немає ані квартири, ані машини, ані роботи. Але він має чудове почуття гумору. І нам добре разом. Але романтика рано чи пізно закінчується, чи не так? Я маю визначитись, але вагаюсь, бо кохаю його…»
Або:
«Любий журнальчику! У серйозних стосунках я сильно прив’язуюсь до чоловіка, навіть зациклююсь на об’єкті свого кохання. Намагаюся завжди бути поруч, адже боюся, що на відстані він мене розлюбить! І цим все руйную. Як навчитися не розчинятися у стосунках і давати чоловікові волю?»
Чи таке:
«Колись я дуже любила одруженого чоловіка. Заради цього кохання терпіла і вибачала багато… Саме він відібрав у мене здатність кохати! Тепер я не можу зрозуміти, чи люблю я власного чоловіка чи просто звикла до нього? Чи добре мені з ним, чи чогось не вистачає?»
А як вам таке:
«Чи