самопочуття Феліції?
У суботу я востаннє отримав вістку від Феліції. Відтоді я надіслав у контору та на квартиру чотири листи й телеграму, усе залишилося без відповіді. У наших останніх листах не може критися причина цього мовчання, навпаки – після усього відповідь, здавалося, була б очевидною необхідністю. Отож я можу лише вірити та думати вдень і вночі, що Феліція хворіє або що від суботи з нею сталося ще щось лихе.
Якщо ці побоювання справді обґрунтовані і якщо Ви взагалі хотіли б виконати моє прохання, тоді щиро прошу Вас, відправте мені телеграму на кілька слів. Від завтрашнього обіду я не робитиму нічого, окрім як чекатиму на вістку, бо я вже довгий час не в змозі робити щось інше.
21 березня 1914 року, Прага
Лист до Феліції Бауер
Те, що втручаються й зовнішні обставини, аби зайвий раз заплутати наше становище; те, що моя телеграма приходить після обіду, коли Тебе немає в конторі; те, що Твоя телеграма неправильно адресована; і що, врешті-решт, як я зараз бачу, мій лист до Твоїх батьків запізнився на день (у четвер я його вже надіслав, Ти можеш переконатися в цьому з квитанції, яку я додаю) – усе це кепсько, але між нами зараз усе так, що навіть найгірші обставини не можуть ще більше це погіршити.
Коли я сьогодні отримав від Тебе запрошення на телефонну розмову, то не міг залишити контору й лише горів бажанням якнайскоріше дізнатися, що Ти хотіла, думав, до речі, у якійсь божевільній надії про те, що Ти хотіла телефонною розмовою пом’якшити свого термінового листа, і тому попросив з’єднати нас, коли ще був в установі. Це було помилкою, бо в нас немає телефонної кабіни, у переговорній, де міститься телефон, завжди стовбичить купа людей, позаду мене стояв начальник, неприємна людина, кепкував з мене, я мало не копнув його ногою, тому я погано розбирав, і навіть інколи взагалі не розумів зміст Твоїх слів. Я мав би припустити, що лист до Твоїх батьків прийшов ще вчора, що Ти про нього знала, перш ніж надіслала мені телеграму і, звичайно, перш ніж мені написала. Отож по телефону, крім того, що я мало що розумів, також мусив обмірковувати, що Ти власне хотіла, чому Ти покликала мене до телефону. Почувши Твій голос, тому я й боюся телефонувати, мене знову огорнула туга за Тобою; поїхати до Тебе було б найлегшим способом усе з’ясувати й зрозуміти; отож я сказав – їду до Берліна. Я змусив себе пропустити повз вуха все, що говорило проти цього, прослухав Твою нерішучу відповідь, прослухав Твою неохочу й зовсім непевну обіцянку прийти на вокзал, повністю забув, що мав відповісти на Твій сьогоднішній лист, і сказав, що я їду. Я вибіг з контори, бігав туди-сюди під дощем, обдумував, все здавалося мені таким безнадійним, дорогу до Тебе я б ще якось подолав, але я мав такий жахливий страх перед дорогою назад, я більше не був впевнений, що поїду. Вдома я знайшов телеграму від Твого батька: «у феліції все гаразд ваш лист теж отримали феліція як мені каже відписала вчора», і невдовзі я вже був майже впевнений, що не поїду. Я бачив, що Твої батьки отримали мого листа лише сьогодні, зрозумів, чому Ти