metis відтоді є в чоловіків. Як демонструють походи Одіссея, ця обставина, polymétis, робить чоловіків практично непереможними. Однак зараз давайте повернемося до жіночої ментальності. Як пише Арістотель, великий теоретик матерії, жінки практично не здатні контролювати свою хіть. Звідси випливає необхідність жорстко контролювати їхню сексуальність, як зрештою – й знову – повчає нас міф, зокрема, міф про Тіресія, віщуна з Фів, який протягом свого життя був чи то чоловіком, чи то жінкою. За переказом Аполлодора та Гігіна, одного дня Зевс та його дружина Гера, обговорюючи, хто – чоловіки або жінки – отримує більше задоволення під час статевого акту, звернулися до нього, адже вочевидь лише він здатен відповісти зі знанням справи. І Тіресій відповів: якщо поділити це задоволення на десять частин, чоловік отримає одну частину, а жінка – дев’ять.
Ставлення греків до сексуальності
Отже, причин для застосування суворого контролю над жіночою сексуальністю не бракувало, й логічне обґрунтування необхідності доручити цей контроль членам родини чоловічої статі знову дістаємо з роздумів Арістотеля.
Він пише, що жінки насправді не повністю позбавлені здатності приймати рішення, але «не мають на це повноважень» (Політика, І, 13, 1260 а).
Як наслідок, чоловік має над жінкою «владу державного діяча». Але хоча така державна влада передбачала перехід повноважень від одного громадянина до іншого, у стосунках між чоловіками і жінками подібного переходу не відбувалося: «у ставленні чоловіка до жінки він є вищим із природою, а вона перебуває під його началом, і необхідно, щоб серед усіх людей відбувалося все саме таким чином».
Контролювати найдрібніші деталі статевого життя жінок, відтак, цілком доречно: афінське право відповіло на цей імператив, встановивши, що протягом їхнього життя – вочевидь, якщо вони не були повіями – жінки повинні мати статеві стосунки лише зі своїм чоловіком. Будь-який статевий акт поза шлюбом (або не з офіційним коханцем, стосунки з яким у Греції також схвалювалися) вважався злочином, moichéiа. Покарати за нього могли за ініціативою будь-якого громадянина, й це могло призвести аж до смертного вироку стосовно не лише одруженої жінки, а й навіть незаміжньої або удови. Зайве говорити, що, вочевидь, чоловікам надавалася максимальна статева свобода.
Як можна прочитати у промові «Проти Неєра», яку приписують Псевдо-Демосфену, чоловік-афінянин може мати трьох жінок: одну дружину (dámar), аби мати законних дітей, одну коханку (pallaké) для повсякденного піклування про тіло (іншими словами, щоб мати стабільні статеві стосунки) та одну hetáira (дослівно – подружку), тобто одну повію високого ранку зі спеціальною освіту, яка б його супроводжувала на публічних заходах, куди жінки та коханки не допускаються. Нарешті – але не в останню чергу – варто пригадати, що афінське право за наявності дітей чоловічої статі виключає дочок з успадкування батьківських статків; усе, що їм належало, – це посаг (próix), що надавався їм у момент одруження.
Для