С. Кулешов, випускаючи у світ в 1989 р. книгу, присвячену висвітленню ходу перебудови через призму історичного досвіду, підкреслювали: «Ще раз повторюємо: перед читачем не монографічне дослідження, а публіцистичні замітки. Автори – не літописці процесу перебудови, а його учасники»[2].
З 1990 р. розпочинається науковий етап вивчення проблеми. По суті класичною перехідною (навіть за назвою) роботою можна вважати дослідження А. Камінського «На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні»[3], яке органічно поєднало гостру публіцистичність та науковий аналіз. Автор, спираючись на матеріали офіційної та опозиційної української преси, радіоповідомлення різних агентств світу, на архів Радіо «Свобода», зробив унікальне дослідження, що висвітлювало проблеми гласності, офіційної культурної політики, процесу зародження неформальних організацій та становлення НРУ, піднімало питання розвитку релігії, ходу та наслідків виборчих кампаній 1989 та 1990 років цій роботі А. Камінський не лише зафіксував основну хронологію суспільно-політичних подій в Україні доби перебудови і зробив спроби перших узагальнень, а й, по суті, розставив віхи для майбутніх дослідників, проакцентувавши основні напрями вивчення актуальних та перспективних проблем.
Вагомим у процесі вивчення суспільно-політичних процесів доби перебудови є доробок О. Гараня. Спочатку ним було надруковано у 1991 р. довідник «Україна багатопартійна. Програмні документи нових партій»[4] з великою аналітичною вступною статтею, а невдовзі побачив світ досить оригінальний твір «Убити дракона. З історії Руху та нових партій України»[5], у якому автор на основі узагальнення віддзеркалення суспільних процесів у офіційній та опозиційній пресі, зробив спробу показати процес зародження та становлення Руху, висвітлити його місце і роль у політичному житті суспільства, позначити основні тенденції розвитку вітчизняної багатопартійності, застерегти колишніх опозиціонерів від політичного переродження та можливості трансформації націонал-демократичних сил у «синьо-жовтих» більшовиків.
Наступним помітним кроком у вивченні суспільно-політичних процесів в Україні доби перебудови стала низка праць В. Литвина: «Політична арена України: Дійові особи та виконавці», «Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука»[6]. Основний акцент у цих роботах зроблено на вивченні процесу формування та становлення сучасної національної еліти. В центрі викладу, як правило, знаходиться постать секретаря ЦК КПУ, а потім першого Президента України Л. Кравчука. Втім, такий підхід не звужує горизонти дослідження і не зменшує його значення, оскільки В. Литвин, по-перше, показує своїх персонажів та їх діяльність на широкому історичному тлі, у контексті політичної історії республіки; по-друге, постійно намагається у ході викладу не лише з’ясувати причини тих чи інших