Муславський! Будьмо знайомі! – промовив він до гімназиста.
– Леонид Криницький! – важно відповів той.
Студент трохи потер руку об руку, щоб зогріти їх, вийняв хусточку, висякав носа й пішов до кімнат.
– Це ви, пане Муславський! – першою привітала його Жанна. – Що ж ви так спізняєтесь? Це не гаразд! А ми вас чекаємо!
Гості на хвилинку відірвались од своїх затишних розмов і подивилися вбік Муславського й Жанни, вони то напевне не чекали цього студентика. Чого ж це Жанна розписується за них. Ну, мабуть, тут щось та є.
– Знайомтесь! – промовила Жанна. – Це Юрій Муславський. Філолог та історик.
Студент спокійно вклонився присутнім, потім пройшов до дивана і зручно сів на нього, випадково розлучивши якусь парочку, що провадила тиху теософську розмову.
– Вибачте, я, здається, перешкодив вашій розмові, – сказав студент, помітивши це, – але на дворі такий мороз, що виморожує всяку ввічливість. Не знаю, чи вийде щось з нашої вечірки й чи з’явиться сьогодні будь-який дух. Ручусь, що будь-який дух замерзне при сьогоднішньому морозі! Принаймні мій дух остільки замерз, що не помітив навіть вашої присутности!
– Ми розмовляли про народні прикмети! – заговорила до нього панночка, помітивши, що в Муславського гарне обличчя. – Правда, що коли зимою багато снігу, то літо буде тепле?..
Новий різкий дзвоник стурбував гімназиста Криницького, він одчинив двері й побачив перед собою струнку й енерґійну постать офіцера… Офіцер, не гаючи часу, зайшов до передпокою й зачинив двері.
– Змія, – розгублено промовив Криницький.
– Голуб’ятніков! – відповів офіцер. – Сергій Григорович Голуб’ятніков!..
– Цього мало, ви скажіть пароль!..
– Моє прізвище Голуб’ятніков, я поручник Голуб’ятніков! Цього цілком досить. Це краще за всякий пароль! – сказав офіцер, даючи Криницькому свого кашкета, а потім неохайно кинувши йому на руки свою шубу.
– Можете доповісти, що прибув поручник Голуб’ятніков!
– Ви помиляєтесь, – ображено відповів гімназист, – я не льокай, я вартовий «Священного Лотосу» – Леонид Криницький!
– Це новий титул, – сказав поручник, – але не ображайтесь – усі ми льокаї, тільки маємо різні ранґи. Коли б ви були в армії, то напевне були б прапорщиком, а значить і моїм льокаєм!
Поручник дзенькнув острогами й пішов до кімнат. Роздратований Криницький кинув шубу та кашкета поручника на стілець і пішов за ним, залишивши свою почесну варту і вирішивши, що це вже не така приємна справа, і що багато приємніше розмовляти десь у куточку кімнати з гарненькою гімназисточкою. Він уже не хтів і посвяти у вищий духовний ступінь товариства «Священний Лотос».
Після поручника Голуб’ятнікова прийшов ще один гість, але це був гість самого професора Барка, який нічого спільного з товариством «Священного Лотоса» не мав. Але тепер гості Жанни поводилися трохи шумніше. Поручник Голуб’ятніков порушив містичне шепотіння по куточках дзеньканням своїх