наїзником був, – наскільки безпорадний у нього вигляд на цьому коні. Ніби відчуваючи, що не обереться з ним клопоту, він тяжко зітхнув ще в ту хвилину, коли приймав його в дарунок від д’Артаньяна-батька. Юний д’Артаньян підозрював, що красна ціна цьому представникові конячого роду – не більше двадцяти ліврів. Проте жодною мірою не можна заперечувати й того, що слова, якими батько супроводив цей подарунок, були безцінні.
– Сину мій! – мовив гасконський дворянин тією неповторною беарнською говіркою, якої Генріх IV[12] так ніколи і не зміг позбутися. – Сину мій, цей кінь з’явився на світ у домі вашого батька років тринадцять тому й усі ці роки чесно служив нам, тому ви повинні його любити. Хай би що там сталося з вами, не продавайте його, дозвольте йому в пошані та спокої померти від старості. І, якщо ви на ньому вирушите в похід, піклуйтеся про нього, як ви піклувалися б про свого вірного слугу. При дворі, – вів далі д’Артаньян-батько, – якщо ви матимете честь бути там, на що, зрештою, вам дає право давність вашого роду, з гідністю носіть дворянське ім’я, яке ось уже понад п’ятсот років уславлюють ваші предки. Не дозволяйте нікому, за винятком кардинала й короля, без належної поваги ставитися до вас і ваших близьких. Під словом «близьких» я маю на увазі ваших рідних і друзів. Тільки мужністю – чуєте, тільки мужністю! – дворянин у наші дні може прокласти собі дорогу. Хто здригнеться бодай на мить, можливо, втратить нагоду, яку саме цієї хвилини йому пропонувала доля. Ви молоді й зобов’язані бути хоробрим з двох причин: по-перше, ви гасконець, а по-друге – ви мій син. Не бійтеся несподіванок і шукайте пригод. Я дав вам можливість навчитися володіти шпагою. У вас залізні литки й сталева хватка. Вступайте в бій з будь-якого приводу. Бийтеся на дуелі, адже дуелі тепер заборонено і треба бути вдвічі хоробрішим, щоб битися. Сину мій, я можу дати вам усього лише п’ятнадцять екю, цього коня й ті поради, які ви тільки що вислухали. Ваша матінка додасть іще рецепт якогось чудодійного бальзаму, що дістався їй від циганки; він гоїть будьякі рани, окрім сердечних. По змозі скористайтеся з усього цього й живіть щасливо та довго… Мені залишається сказати лише про одне: я хочу, щоб ви мали за приклад – ні, не мене, бо я ніколи не бував при дворі, а тільки добровольцем брав участь у війнах за віру. Я маю на увазі пана де Тревіля, який був колись моїм сусідою і ще в дитинстві мав честь гратися з нашим королем Людовіком Тринадцятим – хай береже його Бог! Іноді їхні ігри переходили в бійки, в яких король не завжди був переможцем. Завдяки синцям, що їх він отримав, король перейнявся великою повагою і дружніми почуттями до пана де Тревіля. Згодом пан де Тревіль випробував міць своєї шпаги вже з іншими: під час першої подорожі до Парижа – п’ять разів, після смерті старого короля й до повноліття молодого – сім разів, не рахуючи воєн та облоги міст, а з дня повноліття нинішнього короля й дотепер – не менше сотні разів! І тепер, попри всі едикти, укази та постанови, він – капітан мушкетерів, тих самих легіонерів Цезаря, яких так високо