з роти пана Дезессара. Побачивши, що відбувається, двоє з них почали допомагати хоробрій четвірці, а третій побіг до будинку де Тревіля, гукаючи:
– На допомогу, мушкетери! На допомогу!
Як звичайно, на подвір’ї і в самому будинку пана де Тревіля було повно його солдатів, які й приспіли на допомогу своїм товаришам. Почалося справжнє побоїще, але перевага була на боці мушкетерів. Гвардійці кардинала і люди пана де Ля Тремуля відступили в будинок, ледве встигнувши зачинити за собою двері, аби не дати мушкетерам вдертися всередину разом з ними. Бернажу вже раніше перенесли в будинок, і, як ми вже сказали, стан його був украй важким.
Збудження, що охопило мушкетерів та їхніх спільників, досягло свого апогею, і вже почали говорити про те, щоб пустити червоного півня й покарати слуг його хазяїна за те, що вони наважилися напасти на королівських мушкетерів. Ця пропозиція всім дуже сподобалася, але, на щастя, пробило одинадцяту годину. Д’Артаньян і його друзі згадали про аудієнцію і, занепокоєні тим, що такий цікавий захід мине без їхньої участі, доклали всіх зусиль, щоб остудити найгарячіші голови. Присутні вдовольнилися лише тим, що кинули кілька каменюк у двері будинку пана де Ля Тремуля. Але двері лишилися цілими, і це трохи вгамувало запал. Крім того, особи, яких висували на роль ватажків, устигли покинути місце подій і попрямували до палацу де Тревіля, якому вже повідомили про неподобство біля будинку пана де Тремуля.
– Швидше до Лувру! – сказав він. – До Лувру, не гаючи жодної хвилини, і постараємося побачитися з королем раніше, ніж кардинал устигне про все доповісти. Ми подамо йому цю справу як продовження вчорашньої, і обидві зійдуть за одну.
І пан де Тревіль у супроводі чотирьох молодих людей поспішив до Лувру. Але там, на превеликий подив капітана мушкетерів, йому було сказано, що король поїхав до Сен-Жерменського лісу полювати на оленя. Пан де Тревіль примусив двічі повторити цю новину, і його супутники помітили, що з кожним словом його обличчя щодалі похмурніє.
– Його величність, – спитав він, – ще вчора вирішив поїхати на полювання?
– Ні, ваша світлосте, – відповів камердинер. – Головний єгер сьогодні вранці доповів йому, що вночі для нього оточили оленя. Король спочатку відповів, що не поїде, але потім, не встоявши перед спокусою, все-таки поїхав.
– Король зустрічався з кардиналом? – спитав пан де Тревіль.
– Можливо, й зустрічався, – відповів камердинер. – Бо вранці я бачив біля під’їзду запряжену карету його преосвященства. Коли я спитав, куди він збирається, то мені відповіли: до Сен-Жермена.
– Ми спізнилися, – сказав де Тревіль. – Сьогодні ввечері, панове, я побачу короля. Стосовно ж вас, то вам я не раджу потрапляти йому на очі.
Порада була дуже розумна, а головне, її давала людина, яка так добре знала короля. Тож наші молоді люди й не намагалися заперечувати. Пан де Тревіль запропонував їм іти по домівках і чекати від нього подальших розпоряджень.
Повернувшись