вже вмерти… – сказав Марвел. – І це ж несправедливо… ви повинні згодитись. Маю ж я право…
– Марш! – наказав Голос.
Містер Марвел прискорив ходу, і якийсь час вони йшли мовчки.
– Страшенно важко! – сказав містер Марвел.
Ці слова не справили на Невидимця ніякого враження. Тоді Марвел спробував удатись до інших заходів.
– І що я матиму за це? – спитав він страшенно ображеним тоном.
– Заткни пельку, – з несподіваною силою гаркнув Голос. – Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що тобі казатимуть. І все робитимеш як слід. Ти хоч і дурень, ніде правди діти, але робитимеш, як тобі звелять.
– Кажу ж вам, сер, я – непідходяща для цього людина. Я дуже поважаю вас, але воно так і є.
– Якщо ти не замовкнеш, я знову почну викручувати тобі руку, – сказав Невидимець. – Мені треба поміркувати, не заважай.
Незабаром між деревами блиснули дві жовті плями, і в сутінках замаячіла квадратна дзвіниця сільської церкви.
– Я триматиму руку в тебе на плечі, поки ми будемо йти цим селом, – сказав Голос. – Іди прямо й не пробуй робити дурниць. Бо буде гірше.
– Я знаю, – зітхнув містер Марвел. – Все це я добре знаю.
Жалюгідна постать у старомодному циліндрі пройшла зі своєю ношею по сільській вулиці повз освітлені вікна і зникла у вечірніх сутінках.
XIV. У ПОРТ-СТОУ
Наступного дня о десятій ранку містер Марвел, непоголений, брудний і запорошений, сидів на лаві біля дверей маленького заїзду в передмісті Порт-Стоу. Руки він засунув у кишені, вигляд мав дуже стомлений, збентежений і розгублений і часто надимав щоки. Поруч лежали книжки, перев’язані вже мотузком. Клунок було залишено в сосняку за Брембльгерстом, згідно з новими планами Невидимця. Отже, містер Марвел сидів на лаві і, дарма що ніхто не звертав на нього найменшої уваги, неспокій його зростав. Руки його раз у раз нервово нишпорили по кишенях.
Просидів він так чи не цілу годину, коли з заїзду вийшов літній матрос з газетою в руках і сів біля нього.
– Гарний день, – сказав матрос.
Містер Марвел озирнувся навкруги мало не з жахом.
– Дуже, – підтвердив він.
– Погода саме на цю пору року, – провадив матрос незаперечним тоном.
– Цілком, – погодився містер Марвел.
Матрос видобув зубочистку і, перепросивши сусіду, кілька хвилин орудував нею. Його очі тим часом роздивлялись запорошену постать містера Марвела та книжки, що лежали поряд. Підходячи до містера Марвела, матрос почув, як у кишені в того забряжчали немовби гроші, і був вражений контрастом між зовнішністю містера Марвела і його можливою грошовитістю. Отож матросові думки перекинулись до теми, яка цупко полонила його уяву.
– Книжки? – зненацька запитав він, закінчивши орудувати зубочисткою.
Містер Марвел здригнувся і глянув на книги.
– Еге ж, – сказав він. – Еге ж – книжки.
– У книжках натрапляєш іноді на незвичайні речі, – сказав матрос.
– Звісне діло, – відповів містер Марвел.
– Але бувають незвичайні