моє здивування, я знайшов там розлогі цитати з Адсового рукопису, проте як джерело наводився не Валле чи Мабійон, а отець Атаназій Кірхер (але який твір мався на увазі?).
Один учений – якого я тут називати не хочу – згодом запевнив мене (цитуючи при цьому з пам'яті зміст усіх його творів), що великий єзуїт ніколи не згадував про Адса Мелькського.
Але я на власні очі бачив Темешварові сторінки, а епізоди, на які він посилався, цілковито збігалися з оповідями в рукописі, перекладеному Валле (зокрема, опис лабіринту не залишав місця жодним сумнівам).
Що б там не писав потім про це Беньяміно Плачідо[7], абат Валле таки жив колись на світі, як жив, безперечно, також Адсо з Мелька.
Так я дійшов висновку, що Адсові спогади, без сумніву, багато чим суголосні з подіями, про які він там оповідає, хоча б своїми численними розпливчастими таємницями, починаючи з особи автора і закінчуючи місцем розташування абатства, про яке Адсо вперто й наполегливо мовчить, і можна лиш снувати припущення, що йдеться про ближче не окреслений терен між Помповою і Конком, а найімовірніше, це місце слід шукати вздовж апеннінського гірського пасма, між П'ємонтом, Лі/урією та Францією (тобто десь між Лерічі та Турбією[8]).
Описані події розгорталися наприкінці листопада 1327року; однак неясно, коли саме пише про них автор. Зважаючи, що, за його словами, у 1327році він був новіцієм, а спогади свої писав уже близьким до смерті старцем, рукопис можна гіпотетично датувати останніми десятиліттями XIV сторіччя.
Якщо добре подумати, причин для публікації італійського перекладу малозрозумілого нео/отичного французького переказу латинського видання XVII сторіччя, яке містило твір, що його наприкінці XIV сторіччя написав латиною якийсь німецький монах, було небагато.
Насамперед, якого стилю тут дотримуватися? Спокусу взоруватися на італійських писаннях тієї доби слід було відкинути як цілковито необгрунтовану; мало того, що Адсо писав латиною – весь плин тексту свідчить про те, що світогляд його (чи світогляд ченців абатства, який, безперечно, сильно на нього вплинув) ще архаїчніший; його культура грунтувалася на нагромаджуваній століттями сумі знань та стилістичних прийомів, які можна ототожнити з пізньо-середньовічною латинською традицією. Адсо мислить і пише, як чернець, котрого ніяк не торкнувся той переворот, що ним був розвиток народних мов, як вихований на патристично-схоластичних текстах монах, котрий невідступно наслідує взірці, знайдені на сторінках книг у бібліотеці, про яку розповідає. Судячи з мови та вчених цитат, його історія (якщо абстрагуватися від згадок про подіїXIV сторіччя, що їх сам Адсо описує досить розгублено і завжди з чужих уст) могла б так само добре бути написана у XII чи XIII сторіччі.
З другого боку, можна бути певним, що, перекладаючи Адсову латину нео/отичною французькою, отець Валле повівся з текстом досить вільно, і не лише в стилістичному плані. Приміром, коли дійові особи говорять про достоїнства цілющих трав, вони явно покликаються на приписувану