своєї мистецької роботи, вони заглиблювались у самий матеріял, і в їхніх руках він набуває чудових форм. Їм доводилось перед творчим процесом бути виробниками засобів своєї творчости. Вони сами робили полотна, ґрунтували їх, робили фарби та олію. Вони вже з цього моменту захоплювались матеріялом, барвами фарб, приємними пахощами олії та розмірами виготовлених полотен. Крім цього, вони вивчали анатомію, викрадаючи ще теплі тіла людей в інквізиторів, вони були альхеміки та винахідники. Вони могли мати надхнення в своїй роботі від самого матеріялу: вони знали його краще, ніж знаємо ми, сучасники великої техніки та індустрії. Можливо, що й письменникам тих часів доводилося самим виробляти атрамент і папір, і кожна крапка їхня, кожна літера, кожне слово були економними: їх можна було вважати за піщинки золота.
А тепер що?
Пішов до крамниці, купив хоч і пуд паперу, сулію атраменту, і пиши скільки душі завгодно. Чи не тому тепер так багато пишуть і так мало письменників? Чи не тому тепер письменник користується з такої ж пошани, як і рахівник або реєстраторка?
Ви може гадаєте, я жалкую, що це так? Ні. Ані трішки! Я вважаю, що найкращі сучасні романісти – це машиністки, бухгальтери, рахівники, кур’єри, зави, помзави, робітники, робітниці, селяни. Ви спитаєте, чому? Скажете, що це пародокс? Нічого подібного. Придивіться. Вони сами будують дивовижні чудові романи, вони якнайбільше заглибилися в матеріял, вони сами герої своїх романів. Вони будують великий роман під назвою «Майбутнє».
Ви скажете тепер, це правда, але ж вони не пишуть, вони будують. Щоб бути зрозумілішим, я відповім: подивіться на самого себе, ви щодня компонуєте такі чудесні романи, що коли б їх записати, кожний з нас з великим задоволенням прочитав би їх. Що? Хіба ви в своїх мріях не подорожуєте по чудесних країнах, хіба з вами (в мріях) не трапляються найкарколомніші пригоди, хіба ви не закохуєтеся в прекрасних жінок і дужих чоловіків, хіба ви не переживаєте трагедій, комедій, що на їх позаздрив би Шекспір та клясичний Арістофан? Але все це в мріях. І от тепер кожний з нас мусить погодитися, що всі ми – романісти, що коли ті романи ми не будуємо, не беремо в них участи як герої, то ми їх компонуємо в мріях.
Про що мріє один із нас? Та про це, безперечно, можна написати цілу книгу. Книгу звичайно напівсатиричну, бо ви, мабуть, знаєте, що про мрії сказав Пушкін. Таку книгу можна написати навіть в авантурному пляні, бо кожний з нас ще змалку мріє про різні пригоди, в той час як ці пригоди трапляються з нами щодня, а ми їх не помічаємо.
Я знав одного такого чудака, що все своє життя мріяв про різноманітні пригоди та подорожі. Одного разу він купив собі телескоп, розмірами більший за його зріст, закохався в артистку і поїхав з нею та телескопом морем на пароплаві до Кавказу. І єдина пригода, що з ним трапилась, це те, що він повернувся назад без грошей, без телескопа і без коханки. І, нарешті, цю пригоду він сам вважав лише за щасливий випадок.
Що тепер?
За наших днів – пішов до крамниці, купив полотна, фарб, пензлів, мольберта, сів на розі двох вулиць, і малюй…