цього зусібіч пролунали вигуки «Слухайте, почуйте!», якими, за традицією, колеги привітали нового члена палати.
Потім Джайлз провів свою сестру повз трон, де кілька членів, які сиділи на сходах, посміхалися, коли вона виходила зі східних дверей і заходила до Палати лордів. Коли ж вони вийшли з цієї палати, жінка скинула триколірного капелюха і нарешті зітхнула з полегшенням.
– Здається, левам сподобався твій вигляд, – Джайлз нахилився, аби розцілувати сестру в обидві щоки, – хоча я і помітив, як один чи двоє моїх колег облизували губи в очікуванні твоєї першої появи біля трибуни.
– Не дайте обдурити себе своєму брату, – втрутився Белстед. – Це саме він буде серед тих, хто облизує губи в очікуванні, коли настане час вам протистояти опозиції.
– Але не раніше, ніж ти виголосиш свою інавгураційну промову, сестрице. Однак після цього я буду зобов’язаний визнати тебе об’єктом для критики.
– То що тепер? – запитала Емма.
– Чай із родиною на терасі, – нагадав їй Джайлз.
– А як тільки ви звільнитесь, – додав Белстед, – слід повернутися в палату і зайняти своє місце в кінці передньої лави. Упродовж наступних кількох днів я б порадив вам спостерігати за роботою лордів, звикнути до наших дивних звичаїв і традицій, перш ніж задуматися над тим, аби виголосити свою інавгураційну промову.
– Це буде єдина промова, яку ти виголосиш, і жоден учасник навіть не подумає перервати тебе, а той, хто піде далі, похвалить твій внесок, ніби ти Цицерон.
– І що тоді?
– Варто підготуватися до своїх перших завдань як заступниці міністра з питань охорони здоров’я, – відповів Белстед. – І намагайтесь не забути, що там будуть присутні кілька старших медичних чиновників.
– Коли ж рукавички знімуть, – продовжив Джайлз, – не варто чекати якихось братерських почуттів, навіть від своїх рідних і близьких. Ніжні посмішки та почуття залишаться тільки у тебе вдома.
– Але ви не завжди зможете покластися і на них, – криво посміхнувся Белстед.
– Тим не менш, сестричко, ласкаво просимо до Палати лордів. Зізнаюся, що мало не луснув від гордощів, коли хтось із моїх колег сказав: «А ви знали, що це сестра лорда Беррінґтона?»
– Спасибі, Джайлзе, – подякувала Емма. – З нетерпінням чекатиму дня, коли один із моїх колег скаже: «А ви знали, що це брат леді Кліфтон?»
Стук, стук, стук. Карін прокинулася першою. Вона перевернулася на другий бік, припускаючи, що це, мабуть, сон.
Стук, стук, стук. Трохи гучніше.
Вона раптом зовсім прокинулася. Повільно встала з ліжка і, не бажаючи збудити Джайлза, навшпиньки підійшла до вікна. Стук, стук, стук. Іще гучніше.
– Що там таке? – запитав сонний голос.
– Маю намір дізнатися, – Карін відсунула фіранку й кинула погляд на бруківку.
– Господи! – вигукнула вона і зникла зі спальні, перш ніж Джайлз встиг запитати, що відбувається.
Карін побігла сходами