світу. Іван Григорович казав, що явно бачив енергетичні потоки, що протікають крізь нього, – дівчина зробила паузу, щоб підкреслити ефект сказаного, і знову продовжила свою розповідь. – За деякий час до нього підійшов індіанець і попросив допомогти наловити риби для дітей. Вони вирушили разом до річки. Іван Григорович казав, що риба сама припливла до нього, але взявши її в руки, він заплакав, бо відчув неймовірну з нею спорідненість, після чого відпустив.
Матвій замислився. Ця розповідь дуже нагадувала йому сьогоднішній сон.
– Схоже на дію психотропного зілля, – повідомив він Лінді. – Я чув про них і те, що вони дуже поширені серед шаманів. Дякую за цінні відомості. Нашу поїздку доведеться трохи відкласти. Я повинен зустрітися з твоїм наставником. Це допоможе заощадити нам деякий час.
– А ось цього зробити не вдасться, – резюмувала Лінда, відкинувшись на спинку стільця. – Через місяць після нашої зустрічі він поїхав на Тибет паломником. Пройшло понад двох років, але відтоді про нього ніхто не чув.
– Зрозуміло. Тобто ти переживаєш, що я теж поїду паломником? – посміхнувся Матвій.
– Це не привід для іронії, – з докором поглянула на нього Лінда. – Люди цілком змінюються, повертаючись звідти.
– Дякую тобі, – так само серйозно відповів Матвій. – Це дійсно цінні відомості, і дуже шкода, що ми не зможемо зустрітися з твоїм наставником. А тепер до справи. Ти згодна поїхати?
– Питаєш! – радісно видихнула Лінда. – Їду неодмінно.
– Це просто чудово, – засяяв Матвій, і, за прикладом подруги, зручно відкинувся на спинку крісла. – Скільки часу тобі потрібно, що б закінчити справи?
– Думаю, небагато. У мене зараз дуже хороший асистент, і поки я не бачу справ, які він не потягне.
– Чудово, – зрадів Матвій. – Отже, нам потрібні твої прилади. Я переживаю, що ми не встигнемо зібрати всі необхідні документи для їх транспортування до Південної Америки, тому що я налаштований на виїзд завтра, максимум післязавтра.
– Якщо дуже захотіти, – заперечила дівчина, – можна вирішити цю задачу. Це все, що від мене вимагається?
– Це основне, – задоволено кивнув Матвій. – Тепер скажи мені, яка їх приблизна вага. Від цього залежить, чи ми візьмемо їх з собою, чи відправимо вантажним літаком.
– Вони не надто важкі, – відповіла Лінда. – Здебільшого це реактиви. У мене є свої методи роботи. А скільки, до речі, нас буде в команді?
– Це друге і дуже важливе питання, – відповів Матвій, – рішення якого цілком залежить від тебе. На першій стадії я трохи допоможу тобі, і ми зможемо працювати разом, визначаючи вік будівель. Але згодом ми змушені будемо розділитися, тому що для визначення технології зведення будівель я буду змушений, як вже казав, заглибитися в джунглі. Ти ж залишишся на самоті. А цього я не хочу. Тому вибери, будь ласка, собі будь-якого помічника, якого вважатимеш за потрібне.
– Ризикуєш взагалі залишитися без команди, – надула губки Лінда, демонстративно схрестивши руки на грудях. –