вони були. А Одарка, повернувшись, пішла наверх у спальню досипати, її тішило, що грубий Біл, нарешті почав розплачуватися за свої злі вчинки. По дорозі, вона заглянула в кімнату дочки, та солодко спала, повернувшись до вікна, Одарка здивувалась, що крик батька не розбудив Ліану, і тихо закривши двері, пішла до своєї кімнати.
Ліана, якраз саме влазила у вікно, коли замок у дверях повернувся, і двері почали відчинятися, впускаючи пучок світла до її кімнати. Дівчина ледве встигла нирнути під ковдру і почала повільно дихати, ніби вона спить. Поглянувши в дзеркало, Ліана помітила матір, яка з любов'ю поглянула на неї, ніжно посміхнулася і тихенько зачинивши двері, пішла до своєї кімнати.
Дівчина зітхнула з полегшенням, встала з ліжка, швидко зняла з себе одяг – це були штани і куртка із м'якої шкіри і делікатно повісила в шафу в своєму великому гардеробі на самий кінець. А кросівки вхопила і пішла до ванної кімнати їх помити, вже чисте взуття вона поклала в сушарку, а сама пішла митися під душ. Знявши з себе решту одягу, Ліана зайшла в душову кабінку і включила воду, теплий струмінь почав ніжно масажувати її втомлене тіло, змиваючи піт і делікатно розслабляти напружені м'язи. Втому немов рукою зняло, дівчина вийшла з душової, обгорнуляся теплим махровим рушником і почала сушити волосся, делікатно його розчісуючи. Вона поглянула в дзеркало на своє відображення. Звідти на неї дивилося красиве обличчя, ніжні повні губи, рожеві, як пелюстки троянд, чорні великі очі з густими довгими віями, тонкі, але густі чорні брови, які ніжними однаковими дужками розмістилися над її прекрасними очима, в яких відображався смуток. Біла, ніжна, алебастрова шкіра обличчя і рівний, трохи піднятий вгору носик, завершали це прекрасне, чарівне личко, а ще її зачіска – густе чорне, хвилясте волосся обрамляло її красиве ніжне обличчя з тонкими, жіночними рисами. Ліана була красунею, вона знала це і часто використовувала свою красу, щоб досягти бажаного, а її треноване, витривале тіло, на якому хоч і не було видно м'язів, але воно було сильним і витривалим, часто допомагало їй захиститися від жорстокого ставлення людей її батька. Не одному з них доводилося збирати зуби і гоїти синці та удари, нанесені Ліаною.
Не зважаючи на те, що дівчина була дочкою головоря мафії, Ліана росла доброю і щирою людиною. Та її завжди турбували в школі ровесники, обзиваючи бандиткою, а більшість дітей обходила стороною і тільки Віктор, помітив справжню душу дівчини, тільки він наважився стати її другом.
Він був сином рибака, і часто вони в дитинстві гралися на березі моря в човні батька Віктора. Ліана була вдячна хлопцеві за те, що він часто захищав її в школі від нападок і глузування ровесників і старшокласників. З роками їхня дружба міцніла і тепер Віктор став для Ліани найдовіренішою людиною, вірним другом і помічником у її витівках.
Саме Віктору вона довірила продати коштовності, які поцупила у батька.
Вона вже мріяла, як поїде далеко від дому, з мамою, туди, де їх ніхто не знає. Де люди будуть сприймати її, як звичайну людину, звичайну дівчину, де її будуть любити і поважати. Де не буде більше страху за своє життя, де можна буде спокійно жити, вона мріяла закінчити університет,