пізніше стали робити вистави у портиках церков, а за часів Кальдерона аутос перетворилися на масштабні видовища з кількох частин, з музикою і хореографією.
Збереглися вказівки драматурга стосовно декорацій кількох його аутос. Ці документи дають уявлення про те, з яким розмахом відбувалися подібні вистави. У них було задіяно чимало акторів і використовувалися досить складні сценічні ефекти. Алегоричний характер цих п’єс зумовлював наявність у них особливих «абстрактних» персонажів на кшталт Благочестя, Смерті, Духа, Дикуна тощо.
Позаяк аутос мали розтлумачувати деякі ключові положення християнської доктрини, їх найпоширенішою сюжетною основою були епізоди зі Святого Письма («Вавилонська вежа», «Колоски Руфі», «Вечеря царя Балтазара»), але дозволялися й інші, більш узагальнені теми («Диво щохвилини»).
Перу Кальдерона належать близько восьми десятків аутос. З проханням написати чергову п’єсу для свята Тіла Господнього до видатного драматурга щороку зверталися настоятелі соборів Мадрида, Толедо, Гранади, Севільї. Ці замовлення на твори духовного характеру гарантували щедру матеріальну винагороду, тож у зрілі роки до гучної слави драматурга додалося й міцне фінансове становище.
Утім, серед духовних осіб у цей період знаходилося чимало радикальних моралістів, які ганили Кальдерона-священика за написання комедій і «невідповідність» деяких аутос, що їх теперішні іспанські дослідники вважають творами більше загально-етичного, ніж суворо релігійного характеру («Великий театр світу»). Справа доходила навіть до розгляду окремих аутоc інквізицією.
Треба віддати драматургові належне, він гідно тримав удар. Зберігся лист Кальдерона, адресований Алонсо Пересу де Гусману, головному капеланові церкви Нових Королів у Толедо, Патріарху Індій, відомому своїм негативним ставленням до театру. Цей високий діяч католицької церкви свого часу натякнув, що віршування є несумісним з духовним саном, а трохи згодом… замовив Кальдеронові чергове ауто.
Тон лаконічної відповіді драматурга, написаної з дотриманням усіх формул ввічливості, й сьогодні вражає стриманим гнівом і викликом. Кальдерон-поет захищає право поезії на існування і право митця залишатися митцем, навіть якщо він дав обітницю служити Богу.[2]
До останнього дня свого життя, 25 травня 1681 р., Кальдерон не полишав творити. Іронія долі: він встиг дописати комедію, призначену для карнавалу 1680 р., а от аутос, замовлені йому для свята Тіла Господнього наступного року, так і залишилися незавершеними. Їх дописував інший драматург.
Театральний досвід відбився навіть у заповіті іспанського митця, продиктованому за п’ять днів до смерті. Наче режисер, який розуміє важливість спеціальних ефектів, він дав ретельні вказівки щодо організації усіх деталей власного поховання.
Нашим сучасникам це може здатися дивним, але американський літературознавець Х. Вайт слушно зазначає, що в ті часи смерть вважалася кульмінацією життя особистості, а тому «вимагала