звинувачення вже не пред'являється – ловити і карати, потрібно було раніше.
– Але по статтях, де передбачена вища міра покарання,або довічний термін, питання саджати або ні після закінчення термінів давності, знаходиться в винятковій компетенції суду, – продовжував стояти на своєму Стажер.
– Це не означає, що суд обов'язково посадить громадянина за дуже старі, хай і страшні справи. Спочатку людина з'явиться перед судом, відповість за свої минулі гріхи, а потім окремо вирішуватимуть питання, звільнятимуть її від покарання або ні, – похитав головою Лангре.
– Скільки б часу не пройшло, людина повинна з'явитися перед судом за особливо страшний злочин, – впевнено карбував Стефан.
– Пройшло п'ятнадцять років. – Звернувся до Грозовського Лангре.
– І всі ці п'ятнадцять років я майже не сплю, – гірко усміхнувся чоловік.
– Не ти один, – кивнув комісар.
– Що відомо про інших? – Схвильовано запитав Грозовський.
– Скажімо так, ти не єдиний, хто бажає смерті Алексу Крамеру, – знизав плечима Лангре. – Де твоя картина?
– У Франції, в російського посла.
Лангре замовк, пригадуючи недавні події. Смерть сера Альприма, протестуючі біля Російського посольства.
– В твоєму віці, пан поліцейський, – надтріснутим голосом заговорив Грозовський, прикуривши цигарку, – все, що могло бути досягнуто – вже досягнуто. Далі тільки старіння, згасання і смерть. Не всім повезло бути письменниками, акторами і художниками, – він недобре посміхнувся, мабуть, згадав про того самого художника, що писав жахливі картини з рептилоїдами. – Професором вже не стати, вченим не бути, час назад не повернути. Я почуваю себе так само, хоча набагато молодше за тебе.
Лангре обережно дістав із вже розкритого конверта листок паперу, пописаний нерозбірливим почерком.
"Я отримала картину разом із запискою, і тоді мені захотілося накласти на себе руки. Я купила снодійне, випила його, проспала кілька годин, а, прокинувшись в холодному поту, не могла зрозуміти – я жива або вже померла? Здавалося, все обійшлося, але потім стало тільки гірше. В мене почалася депресія, я не їла, майже не спала, а якщо і спала, то мені снилися кошмари.
Перестала спілкуватися з друзями, втім, і вони не рвалися зі мною поговорити. Світ бачився, як в тумані, я кілька разів трохи не потрапила під колеса машини, але мені було все одно. Я закинула роботу і захоплення, все навкруги перестало для мене існувати, я повністю пішла в себе. І тоді з'явилися інші мої особистості, найбільше я хотіла побачити їх наяву і боялася залишитися одна. Характери були настільки різними, що я іноді плутала їх, коли вони зі мною розмовляли.
Часом в голові відбувався справжній хаос; вони кричали всі разом, намагаючись один одного перекричати. Особистості тільки множилися, а я починала божеволіти. Без них мені було погано, а з ними ще гірше. Я не знала, що мені робити. Земля йшла з – під ніг, я боялася завтрашнього дня, і післязавтра, і після. Я ненавиділа і злилася на саму себе, але