за душею всього лише торбинку із жалюгідним манаттям та трохи грошей, а тепер поверталася додому справжнім паном, як її називали земляки. Ще б пак, адже майстер Леє привіз із собою у скромний будиночок своїх родичів дві величезні скрині, одна з яких була доверху наповнена одягом і тонкою білизною, а інша – зразками його мистецтва, кресленнями та книгами. Йому було тоді двадцять шість років, і в усьому його вигляді відчувалося молоде завзяття; очі його раз у раз спалахували теплим блиском, що видавав добре і захоплене серце, говорив він завжди вишуканою німецькою мовою й умів знайти прекрасне навіть у явищах повсякденних і незначних. Він об’їздив усю Німеччину, побувавши і на півдні й на півночі, й устиг попрацювати в усіх її великих містах; роки його мандрів повністю збіглися з епохою визвольних воєн, і він сприйняв ідеї і сам дух того часу, наскільки вони йому були зрозумілі та доступні; найбільше йому припали до серця переконання тих людей середнього достатку, які відкрито і простодушно мріяли про нові, кращі часи, завжди залишаючись у своїх сподіваннях на тверезому ґрунті дійсності; що ж до хворобливого захоплення надприродним і тих витончених розумувань, до яких удавалися тоді деякі кола вищого світу, то вони були йому абсолютно чужі.
Такі люди, як він сам і його однодумці, на той час були ще рідкісним явищем у середовищі ремісників; їх ідеали були першим прихованим зародком того благородного прагнення до самовдосконалення та освіти, яке через двадцять років охопило ввесь стан мандрівних підмайстрів. Вони вважали честю для себе бути кращими майстрами своєї справи і пишалися тим, що їх мистецтво цінувалося високо, а оскільки працювали вони старанно й були до того ж помірковані та бережливі, то все це дозволяло їм займатись і своєю освітою, так що вже в роки учнівства вони стали в усіх відношеннях зрілими та поважними людьми. Крім того, у каменяра Леє була ще і своя провідна зірка, яку він знайшов, вивчаючи великі твори давньонімецької архітектури, і вона світила йому ще яскравіше в його шуканнях, пробуджуючи в його душі радісне передчуття, що він народжений художником, тож він бачив тепер, що не помилився, рушивши свого часу за незбагненним закликом долі та промінявши зелені пасовища на творче життя городянина. Із залізною завзятістю вчився він малювати, проводив цілі ночі та святкові дні за перемальовуванням різноманітних зразків і моделей; навчившись висікати своїм різцем найхимерніші фігури та прикраси і досягнувши досконалості у своїй майстерності, він і на цьому не заспокоївся, а став опановувати теорію різьблення по каменю і навіть вивчати науки, що відносяться до інших галузей будівельного мистецтва. Всюди він прагнув потрапити на спорудження великих державних будівель, де було на що подивитись і чому навчитись, і так уважно помічав усе, що незабаром архітектори стали все частіше відкликати його з лісів у свій кабінет, аби дати йому роботу за креслярським чи за письмовим столом. Зрозуміло, він і там не витрачав часу даремно і не раз відмовлявся від обіду, щоб устигнути