почали розглядати пожовклі аркуші; в теці виявилося близько десятка етюдів вуглем і пастеллю, що зображували групи дерев, і намальованих не надто пластично і дещо невпевнено, але з усією ретельністю, на яку здатний старанний дилетант; крім того, там було кілька вицвілих акварелей і великий етюд олійними фарбами, на якому був зображений розлогий дуб.
– Усе це він називав листяними етюдами, – заговорив дядечко, – і страшенно пишався ними. Про секрет цих етюдів він дізнався тисяча сімсот вісімдесятого в Дрездені, у свого вчителя, якого він дуже поважав, його прізвище було Цинк або щось на зразок цього. «Усі дерева, – казав Фелікс, – можна поділити на два основні класи: в одних листя закруглене, в інших – зубчасте. Відповідно до цього є два способи писати листя; під дуб – у зубчастій манері, та під липу – в округлій манері». Намагаючись пояснити нашим панянкам, як краще опанувати ці дві манери, він зазвичай радив їм із самого початку привчити себе до якого-небудь певного ритму; так, наприклад, малюючи листя того чи іншого сорту, треба рахувати: раз, два, три – раз, два, три. «Та це ж вальс», – кричали йому дівчата і починали кружляти навколо нього, так що врешті-решт він розлючено схоплювався зі свого стільця, а його косичка стрибала по плечах.
Отже, я вперше познайомився з мистецтвом дещо незвичним способом, – чоловік, сам до мистецтва непричетний, виявився охоронцем оригінальної традиції, передав її мені, й це дало мені поштовх до подальших пошуків і роздумів. Я притих і розглядав малюнки дуже уважно, а потім упрохав дядечка залишити теку мені, щоб я міг користуватися нею на свій розсуд. Крім етюдів, у цій теці виявилося ще досить багато гравюр із ландшафтами, кілька речей Ватерлоо і кілька ідилічних гайків Геснера з дуже красивими деревами, які вразили мене своєю поетичністю та відразу ж полюбилися мені, крім того, до рук мені потрапила гравюра Рейнхарта, і в цьому непоказному аркуші з обрізаними полями, що загубився серед інших, пожовклому і забрудненому, було стільки притягальної сили та свіжості, стільки сміливої, блискучої майстерності, що він справив на мене величезне, незабутнє враження. Я довго ще тримав гравюру в руках, дивуючись їй, як чуду, – адже досі я ще не бачив жодного справжнього витвору мистецтва, – але тут дядечко знову увійшов до кімнати і сказав:
– Чи не хочеш пройтися зі мною, пане художнику? Осінь уже не за горами, і нам пора поцікавитися, що поробляють зайчата, лисички, куріпки та інша звірина! Вечір чудовий, ходімо подивимося дичину, а до речі, я покажу тобі красиві пейзажі; рушниць поки що з собою не братимемо.
Він вибрав із купи старих очеретяних палиць, що лежала в кутку, палицю міцнішу, підшукав іншу для мене, вийняв залишки сигари зі свого мундштука у вигляді мисливського рога, закурив знову і, підійшовши до вікна, оглушливо засвистів на всі лади; на цей свист із усіх кінців села миттю збіглися собаки, і, супроводжувані їх веселим гавкотом, ми попрямували до схилу гори, де виднівся освітлений призахідним