це буде несправедливо… Дякую вам, добрий пілігриме, за звістку про друга мого дитинства… І прийміть цей даток на знак моєї поваги до вашої важкої праці та поневірянь у дорозі. – Леді Ровена простягла пілігримові золоту монету.
Той увічливо вклонився й услід за служницею залишив кімнату. Діставшися відведеного йому приміщення, пілігрим причинив двері, загасив смолоскип, краще загорнувся у свій плащ і, розтягнувшися на скрині, що заміняла ліжко, миттєво поринув у сон.
Із першими променями сонця пілігрим вийшов зі свого закапелку, повернув ліворуч коридором і, не постукавши, зайшов до сусідньої комірки, де неголосно похропував єврей Ісаак. Не чекаючи, коли старий розплющить очі, пілігрим торкнувся його кінцем посоха, і той миттю підскочив, дико озираючись навсібіч.
– Не бійся, – тихо промовив пілігрим. – Я не маю злих намірів… Уважно вислухай мене, Ісааку! На тебе чекає велике лихо, якщо ти негайно не залишиш цей дім.
– Боже милосердний! – заголосив був старий. – Кому може знадобитися життя й убогі статки такого бідняка?
– Уночі храмовник звелів своїм головорізам схопити тебе й відвезти до замку барона Фрон де Бефа… Седрик Сакс не зможе цьому зарадити. Гості ще сплять. Збирайся мерщій, я проведу тебе таємною лісовою стежкою!
Потім разом із переляканим на смерть старим пілігрим пройшов до комірки, де на соломі сном праведника спав свинопас.
– Прокинься, Гурте! – владно наказав пілігрим. – Підводься швидше та допоможи нам. Ти маєш без усякого шуму відчинити хвіртку в задній брамі маєтку, яка виходить до лісу.
Невдоволений нетерплячим тоном мандрівника, свинопас трохи підняв голову і пильно глянув на людей, котрі його потурбували.
– А чи не будете ви ласкаві зачекати, – пробурчав він, знову опускаючи скуйовджену голову на колоду, що правила йому за подушку, – поки відімкнуть головну браму? У нашому домі не заведено, щоб гості йшли так рано, та ще й потайки.
Пілігрим нахилився й щось прошепотів по– саксонськи на вухо свинопасові, відтак Гурт скочив на рівні, немов обпечений, і кинувся виконувати прохання. Мандрівник промовив йому вслід:
– Обережніше, приятелю… невдовзі ти дізнаєшся набагато більше. І, зроби таку ласку, приведи старому його мула, а мені здобудь десь іншого. Я поверну його в Ашбі цілим і неушкодженим комусь із слуг Седрика…
Незабаром мандрівник і старий єврей щезли в лісових хащах.
Пілігрим, якому, вочевидь, усі тутешні лісові стежки були добре відомі, мовчки їхав найвідлюднішими місцями. Минуло близько двох годин, і нарешті вершники зупинилися.
– Бачиш попереду засохлий дуб? – звернувся пілігрим до Ісаака. – Неподалік нього наші шляхи мають розійтися. Тут уже можна не боятися погоні. Шеффілд зовсім близько; там ти легко знайдеш сховище.
– Зачекай, добрий юначе! – вигукнув Ісаак. – Чим я можу віддячити тобі? Я знаю, чого тобі треба, і зможу допомогти. Адже понад усе на світі ти хочеш мати доброго коня й гарну зброю?
– Як ти здогадався?
– По